Від мене відвернулися рідні, друзі та знайомі. Навіть їжу з одягом доводиться просити на форумах. А все через вибір, який я зробила цілком свідомо

Знаю, що після цієї історії на мене виллється чимало бруду та осуду, але попрошу вас не поспішати з висновками. Спробуйте хоча б на хвилинку поставити себе на моє місце. Думаю, ви вчинили б точно так само. 

А тепер щодо самої суті. 

Почалася моя історія ще 10 років тому. Я тоді вперше зустріла свого майбутнього чоловіка Олександра. Ми із Сашком майже одразу після знайомства почали зустрічатися, а тоді взялися жити разом. Усе було добре, доки мій кавалер не показав себе із зовсім іншого боку. Виявилося, що він залежний від різноманітних заборонених речовин. Вживав він їх часто і грошей тратив чимало. Хоча й не мав постійної роботи і більшість часу просто просиджував вдома. У мені ввімкнувся синдром рятівниці і я спробувала витягти коханого з цієї напасті. І на деякий час мені це вдалося. Саша перестав вживати і я завагітніла. Тоді я думала, що тепер так буде завжди. Але поспішила з висновками.

До вагітності я працювала. А потім кинула роботу, бо вагітність протікала дуже важко. Я ж розраховувала на фінансову підтримку Олександра. З іншого ж боку малеча була мені важливіша, ніж будь-що на світі. Чоловік і справді почав багато працювати. Але, схоже, через незвичну перевтому, його знову понесло. Пішли друзі, різні речовини і марна трата грошей. Я знову взялася допомагати. Але цього разу так не вийшло. Тож, втомившись, я пустила все на самоплин. 

Здавалося, що Саша працює днями та ночами, але до дому його гроші так і не доходили. Усе спускав на різний непотріб. Я довго терпіла, а потім чаша переповнилася. Я зібрала речі і пішла до своєї матері. Його рідні також поїхали на дачу, адже прийшов сезон висаджування врожаю. І Сашко розслабився. У домі завжди були якісь компанії. І не так важко здогадатися, чим він там займався. Я ледь впізнала квартиру потім. Час від часу я навідувала до нього. Ганяла тих невігласів. Потім навіть ремонт у нашій кімнаті робила. Словом, я до нього вернулася. Напевне, так сильно любила. Зате Саша постійно був під впливом різних речовин, зривався на мені, кричав, міг навіть руку підійняти. Потім, звичайно ж, просив пробачення. І я вибачала.

Моє кохання до чоловіка затьмарювало розум. І я не розуміла, що він давно вже зробив свій вибір.

Ось почалися перейми. Мене відвезли до пологового. У нас народився малюк. У нього виявили певні негаразди зі здоров’ям і попередила, що наслідки передбачити важко. У кращому випадку, це не відіб’ється на його здоров’ї, а в гіршому.. Самі розумієте… Залишається тільки чекати. Сашко бачив немовля. Приїжджав до нас при здоровому глузді. Здається. був радий. Малеча – чиста копія батька. Я знову повірила, що все налагодиться. Коханий навіть закінчив початий мною ремонт у квартирі.

А потім чергове розчарування. Знову друзі та його шкідлива звичка. Цього разу доходило навіть до непритомності. Якось я бігла провулками, бо не могла знайти його. А коли побачила з нічним клубом, то кинулася допомагати, а він мені за це ще й обличчя понівечив. Потім казав, що не розумів, що коїться, бо був не в собі. Тоді  я знову переїхала до мами. Час від часу горе-батько приходив до нас. Видно, що не такий він і поганий без впливу сторонніх речовин. 

Але якось мені зателефонували з поліції. Того разу його відпустили. Пощастило. Він приходив до нас. Просив пробачення. Казав, що одумався і такого більше не трапиться.

Але знову все повторилося і його разу він опинився у в’язниці, отримавши 5 років.

Я, як любляча дружина, ходила на побачення. Всі гроші, які отримувала на дитину, тратила на його передачки. Потім почала відкладати, щоб погасити всі його борги та кредити. Пішло на це багато років. Але мені все ж вдалося з усіма розрахуватися. Кілька разів Сашко серйозно пропонував розійтися. Розумів, що його життя вже зламане, а мені з дитиною ще жити і жити. Але мені було його так шкода, що я просто не змогла погодитися.  Нікому не побажаю пережити те, через що пройшла я. 

У результаті я залишилася сама з дитиною на руках. Тепер усе тягну на собі. Батьки з обох сторін не бажають зі мною спілкуватися. Мовляв, ти свій вибір зробила. Сердяться на те, що я обрала Сашка. А я й досі ходжу у в’язницю з передачками. Сиджу на побаченнях і чекаю коханого з колонії. Морально та фізично я дуже виснажена. З дитиною зараз теж багато клопотів. Вона в мене часто хворіє, а коштів на лікування немає. 

І ось, втомившись від такого життя, я одного разу просто опустила руки. Подумала, що хочу розслабитися. Тоді познайомилася з Дмитром. І щоб відійти від усіх реалій, я провела з ним ніч. Це була своєрідна віддушина.

Тому, так, я зрадила чоловікові, доки він сидів у в’язниці. Зізнатися йому не змогла. Та й це була всього одна ніч. Ніяких почуттів. А ось Сашка я кохаю досі. Та й він каже, що любить. Вірити важко, але хочеться. Тепер боюся, що ж зі мною зробить коханий, коли довідається про зраду. Знаю, на що він здатен. Але десь всередині є надія, що все налагодиться.

Прикро тільки, що я зараз цілком самотня. З немовлям на руках і без копійки в кишені. Від мене відвернулися всі. Я навіть їжу для дитини та одяг прошу на різних форумах. Час від часу ще списуюся з коханцем. Говоримо про різне. Це мене трохи відволікає. Сам тільки з дружиною розлучився. І ось захотів побачитися. Сказав, що має розмову. Я дізналася, що в нього теж є доня від колишньої.

Ми побачилися. Довго розмовляли. Я дізналася, що йому зараз теж не так солодко, як здається збоку. Я ще й розревілася. як дурепа. Але мені було погано. Потім був дзвінок чоловіка з в’язниці. Ми посварилися. Знову на душі паскудно. Потім я зрадила коханому вдруге. Цього разу сильно того хотіла. Нарешті прийшло усвідомлення, що Саша не вартий моєї вірності. Хоча в глибині душі я все одно його люблю і чекаю вдома. Це якась нездорова внутрішня прив’язаність.

Потім коханець зник з мого життя. Я знову почала переживати, що Саша про все дізнається. Почала надзвонювати знайомому. Хотіла порадитися. А той сказав мені, що це були всього дві ночі. Просто фізичний контакт і нічого більшого. Мовляв, це він мені так допоміг відволіктися від клопотів. І якщо я мовчатиму, то ніхто ні про що й не дізнається. Я це прекрасно розумію, але мене мучить совість. 

Дуже переживаю, що мені доведеться з нову жити із Сашею після зрад. Тепер просто підтримую словесний контакт зі знайомим. Про інтим уже й думати не хочу. 

Я вже цілком заплуталася. Залишився рік і після цього Саша вийду на волю. Що мені робити? Чекати його? Чи плюнути і почати нове життя? Але навряд він дасть мені та моїй дитині спокій. Це замкнене коло, з якого я просто не бачу виходу.  Може, ви щось підкажете? 

Чи є у жінки шанси вибратись із цієї ситуації?

Як саме?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!