У березні поїхала з онуками в Фінляндію до родичів. Але мене вистачило тільки на декілька місяців. Не могла витримати такого ритму життя та побуду в фінській родині

На початку березня я з онуками виїхала у Фінляндію. Самі розумієте, яка в країні ситуація, тому донька наполягала. У Фінляндії (місто Лахті) жив мій двоюрідний брат Дмитро, виїхав ще туди за часів союзу на роботу. Знайшов жінку, українку також, Галиною звати та залишився жити.

Я людина літня, мені вже 65 років. І знаєте, таке життя у Фінляндії мене відверто здивувало. Мене з онуками вистачило буквально до серпня. Та й дітки хотіли додому, їм скоро до школи. 

Отож, розповім, що мене найбільше вразило у побуті фінів. 

Перше – це харчування, а точніше – кожен накладає сам собі їжу в тарілку. Я приготувала на обід борщик, вирішила потішити родину смачненькою стравою. І беру тарілку брата, його жінки. А вони дивляться на мене так немов я їм туди плюнула!

– У нас кожен сам собі готує та накладає на стіл. Нема такого чіткого графіка та раціону. Діти взагалі звикли чипси їсти на перекус, – повчає Галина.

Я, як досвідчена бабуся, не могла погодитися. Адже дай волю діткам – то вони однією хімією будуть харчуватися. Тому не дивно, що діти брата та жінки мають зайву вагу на свій вік. Брат казав, що вони так виховують в дітях самостійність. Але бачу, що їм це погано вдається. 

Також мене здивувала ще одна звичка – це гарно одягатися.

Моїй старшій онуці 14 років. Дівчинка вже доросла, має якусь свою косметику (гель для брів, пудру, блиск та парфуми). Ми одного разу вирішили прогулятися. І Маринка захотіла намалюватися, одягла таке яскраве пальто рожевого кольору та срібний браслет, який я подарувала на день народження. Але перед виходом Галина змусила Марину зняти всі прикраси:

– У нас це вважається несмаком. Чим більше прикрас – тим вульгарніше ти виглядаєш. От я не ношу ні сережок, ні намиста. Навіщо це нам? Ми прості люди, не намагаємося удавати з себе гламурних багатіїв. 

Ну знаєте, кожна жінка хоче виглядати привабливо. Я не кажу нарощувати метрові нігті чи робити кубло на голові з волосся. Але можна гарно намалювати губки, взяти якусь прикрасу, заплести хвостик чи колосок. 

Також це стосується і доглядової косметики. У мене є спеціальний крем для рук та обличчя, у Маринки – гель та різні мазі, адже перехідний вік, у неї проблеми зі шкірою. А Галина вмивається звичайним милом. Ну таким, без запаху, кольору. Ви мене вибачте за такі деталі, але вдома я цим милом хіба руки мила від бруду. А вона це мастить на свою шкіру. 

І останнє, що мене найбільше вразило – прибирання, особливо на кухні. 

Знаєте, у нас в Україні продаються такі м’які губки різних кольорів. Ними зручно мити посуд або ж протирати різні поверхні. Варто тільки їх намочити та додати декілька капель засобу для миття. А ось Галя чистить тарілки, каструлі та кухонну поверхню… щіткою з жорсткими зубчиками. Ну як це можна? Адже залишаються розводи, подряпини. Ще й дає таку агресивну хімію та все робить без рукавичок. Про запах я вже мовчу. 

Єдине, що мені сподобалося та я виробила таку ж звичку – це сортувати сміття.

Біля кожного будинку стоять спеціальні контейнери для пластику, скла, паперу та інших відходів. Все сміття фіни везуть на завод з перероблення сміття. Це не шкодить довкіллю, що дуже добре для природи. 

Однак, таке життя не для мене. І зрозуміла, що не така казкова Європа, як її нам показують по телевізору. Що для нас, звичайних українців, є нормою та певною звичкою у побуті, то у фінів викликає подив. 

Я дуже щаслива, що повернулася до рідної Батьківщини. Тому не варто шукати щастя десь там, на чужині.

Ви б хотіли переїхати закордон чи залишитися в Україні? Чому?