– Мамо, дай гроші на генератор! Ти ж бачиш яка ситуація! – заявила дочка минулого тижня

Я вже років 10 мінімум працюю та живу в Італії. Містечко образу біля моря, тому там завжди є попит на відпочинок. А де багато туристів – там завжди ще більше пропозиції щодо роботи. Я працювала і в готелі покоївкою, і прибиральницею та кухні. За стільки часу вивчила мову та зараз працюю адміністратором у готелі. 

Я поїхала в Іспанію, коли діти вже були дорослі. Однак, одразу попередила – це я собі на спокійну старість їду заробляти, а не на забаганки. Звісно, я надсилала їм якісь передачки, продукти, солодощі, але на більше вони не розраховували.

Але самі розумієте, які зараз важкі часи. Так сталося, що моя донька після весілля переїхала жити до свекрухи. Хоча у них нормальні стосунки, але Олена завжди мріяла про власний будиночок. Ще й одразу завагітніла, тому всю родину на собі тягнув зять Микола. Я інколи надсилала їм по 300 чи 500 євро, але з умовою, що ці гроші вони вкладуть у квартиру. Тільки у 2019-му, здається, Микола взяв кредит і вони змогли нарешті купити квартиру. Тоді я сказала, що на цьому моя місія “помічниці” закінчилася. 

Звісно, про свого старшого сина Олексія я не забувала. Тоді він, хоча і працював у гарній ІТ-компанії, але грошей все одно не вистачало. Ще й невістка Анна постійно йому дорікала, що не хоче жити на орендованій квартирі, а треба щось своє купувати. І якщо моя Олена вибрала невелику квартиру, у спальному районі, не з дуже гарним ремонтом… То Анна розкотила губу не на жарт. 

По-перше, вона заявила, що хоче квартиру мінімум на 100 квадратів і на два поверхи. По-друге, меблі виключно мають бути дизайнерські, вона в сторону Епіцентру навіть не дивилася. Ну і головне – це має бути тільки центр. Хоче, аби зранку могла пити каву та милуватися Площею Ринок ну чи Оперним Театром. Але ви уявляєте, які ціни у центрі Львова будуть космічними? От син вже другий рік збирає на ту омріяну квартиру. Все економить на власних потребах, батрачить, як проклятий. Навіть якось сумно на нього глянути…

Інколи я пересилаю діткам Олени іграшки. Знаю, що старший Павлик любить різні конструктори та пазли, а молодша онуця Марічка лялечок. Ну а я ж бабуся, гріх онукам не купити іграшки. Таким чином я компенсую свою відсутність. Завжди обираю тільки найкращі дарунки. Звісно, інколи у шоколадку можу ще тихцем поставити 50 євро – аби Олена купила їм на зиму курточки чи взуття. Але і тут Олексій та Анна запхали носа – почали дорікати, що замість того, аби онукам “якісь дурні цяцьки купувати”, могла б їм ті гроші віддавати. Я не хотіла з ними через це сваритися, але іграшки та подарунки все одно надсилаю. Правда, Олена все ховає від брата, коли той у гості приходить. 

Однак, тиждень тому донька зателефонувала – попросила терміново купити генератор, аби вдома було світло. Ви розумієте, яка ситуація в країні й така річ зараз на вагу золота. Я обіцяла знайти. На щастя, моя співробітниця (яка також українка) знайшла гарний варіант за 450 євро. Наступного дня я поїхала, купила та передала на автобус. Адже з такою покупкою не можна зволікати! Через ці обстріли чимало квартир залишилося без світла. Ну а як взимку без нього жити? 

Правда, про це дізнався Олексій та Аня. І тут почалася справжня катавасія.

– А я так і знав, що ти Олену любиш більше за мене, – дорікав у слухавку син.

– Так і скажіть, що ми для вас чужі і ви не хочете гроші давати! Скупердяйка! – кричала невістка. 

Ось так через один нещасний генератор син посварився зі мною, а потім ще й до Олени зателефонував. І заявив, що вона повинна саме йому віддати ті 450 євро за генератор! 

Ніколи б не могла подумати, що гроші стануть такою вагомою причиною для сварки. Вже шкодую, що погодилася їм висилати гроші. Боюся, аби вони взагалі на ворогів не перетворилися. Хоча я ж не бажала їм зла, а просто хотіла підтримати фінансово…