– Батька nоховали зовсім недавно, а ти вже нового коханця собі завела! Як можна бути такою nідлою! – кричав син до матері

Втрачати близьких людей завжди важко. І кожен по різному проживає горе.

Звісно, Ольга сумувала і важко переживала його втрату. Вдома все нагадувало про чоловіка: він робив і ремонти і сам крутив меблі. Фотографії, книги, які він так любив читати, одяг… Знаходитись в 4 стінах завдавало нестерпного болю.

Їй було лише 42 роки, вона залишилась з молодшими сином, якому було 18. Жінка після того, як відправила 40 днів по чоловіку пішла працювати у магазини, який був недалеко з їхнім домом.

Там і познайомилась з Сергієм, начальником. Дуже приємний чоловік, господарський, добрий, співчутливий. Дуже розраджував Ольгу у її втраті.

– Час. Вам потрібен лише час. Тоді стане легше. не мучте себе,  — говорив, коли вони разом розкладали товар.

Сергій не був одружений і дітей теж не мав. Все хотів на ноги стати, та й упустив можливості завести сім’ю чи стосунки. А потім вже і не хотілось.

Та от Ольга дуже припала йому до душі.

 – Оль, хороша ти жінка. Розсудлива, м’яка. подобаєшся мені — якось сказав. Вона зніяковіла. Не від його слів. А від того, що й сама відчувала до нього симпатію. Якось так все і закрутилось

Жінка дуже боялась розповідати про нього дітям. Боялась, не зрозуміють і осуджуватимуть її. За чоловіком минув вже рік, а вона з Сергієм досі шифрувалась. Відтягувала цей момент до останнього.

Після того, як дочка їй повідомила про вагітність, Ольга й сама дізналась, що стане матір’ю втретє. 

“Треба сказати” – наважилась нарешті жінка. Зібрала дітей разом і напружено почала розповідати про свої стосунки з Сергієм.

– Це зовсім не те що було з батьком. Я його досі кохаю, і він в моєму серці назавжди. Сергій — це моя підтримка, опора і ліки від самотності. Він мені подобається і я його дуже поважаю — пояснювала.

– Та яка в біса різниця! Батька поховали зовсім недавно, а ти вже нового коханця собі завела! Як можна бути такою невдячною! – кричав син до матері

– Ти не так все сприймаєш. Ми будемо разом. Бо я вагітна…

– То ти ще й байстрюків родитимеш?! ну це вже ні в які рамки не лізе!

Після тієї розмови син пішов з дому, а дочка навіть не телефонувала. Жінка не розуміє, чому діти так реагують? Хіба вони просто не можуть порадіти за щастя матері? Батька ж і так не повернеш…

Як ви ставитеся до цієї ситуації? Підтримуєте жінку? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!