– То за твоє добре серце! – сказав Антоніо і дав мені 100 євро до зарплати

Як тільки моя сестра вийшла заміж, то одразу про мене забула. Її чоловік був заможною людиною, забрав її у свою квартиру. А ми з мамою залишилися жити в селі.

Минали роки, у Віри було безтурботне, забезпечене життя. Але нещодавно її Коля подав на розлучення. Знайшов собі молоду, а сестрі наказав забиратися. Тоді вона ще не знала, що я підставлю їй своє плече допомоги, хоча могла і не робити цього.

Минає 10 рік, як я на заробітках в Італії. Доглядаю літніх людей. За цей час в мене були різні ситуації: і приниження і зневага з боку людей. А зараз, можна сказати, я попала в “добрі руки”, доглядаю чоловіка який ставиться до мене з повагою. Коли я розповіла Антоніо свою історію він підвищив мені оплату на 100 євро.

– То за твоє добре серце! – сказав він.

У мене були думки повертатися додому, але вирішила, що можна трохи попрацювати, поки здоровʼя дозволяє. 

Поїхала я до Італії не від солодкого життя. Я дуже рано стала вдовою. На той час з роботою було дуже туго, а ми жили в старій хаті, треба було дочку ставити на ноги. Тому я лишила її на маму і поїхала.

Я кожного місяця висилала мамі гроші, щоб у дочки було все необхідне. За роки я відклала Орисі на квартиру. Потім ми зробили там ремонт. Дочка вийшла заміж, обрадувала мене внуком.

Тоді ми з мамою почали робити ремонт у нашій хаті. Зять допомагав, майстрів надійних знайшов, усе там узгоджував, контролював. У нашій старій хаті нарешті було комфортно жити: ванна, туалет, кухня. Тому я готувалася їхати додому.

Але сталося те, на що ніхто не розраховував. Сестра розповіла, що розлучилася з чоловіком. Вона ж ніколи не працювала. Усі ці 30 років сиділа вдома, нічого крім порядку в хаті не робила. В них вже дорослий син, який підтримав батька, сказав, що таке буває.

А її чоловік теж не останній дурень. Записав квартиру в якій вони жили на свою матір. Тому в сестри навіть не було, що відсудити. Сестра нічого не має, син виїхав за кордон, там і буде жити. А колишній чоловік сказав збирати речі, бо скоро приведе у квартиру нову дружину.

Коли мама це розповідала мені стало жаль сестру. Я сама до неї подзвонила, щоб підтримати. Вона плакала, не знала, що їй робити.

– Так переїжджай до мами. Хата велика, місця всім вистачить! – кажу до неї.

– Ти це серйозно?

– Ну так! Мені не шкода!

Мої знайомі кажуть, що з часом мама може переписати хату на сестру. Я не боюся, мені не шкода та і думати про таке рано. Я все одно ще кілька років попрацюю в Італії, може які гроші на квартиру відкладу. 

Раптом сестра захоче до мене в Італію на роботу, я їй допоможу. 

Вона не сподівалася, що за всі ці роки знайде підтримку в мене, її сестри від якої вона колись відвернулася через бідність.

Я людина проста, де можу допомогти там і допоможу, тим більше рідній сестрі.