– Якби не я – зятьок цей будинок ніколи б не збудував. Він має мені руки цілувати, – сміялася теща при гостях.
Ще з малечку батьки вчили мене та братів, що старших треба шанувати та піклуватися. І що ми, як майбутні чоловіки, повинні дбати про своїх майбутніх жінок.
Я був молодшим у родині, але часто допомагав вдома. То піду в магазин та куплю деякі продукти, помию посуд після вечері, поприбираю речі у кімнаті. А коли підріс – то вже міг і молотком вправно користуватися, разом з братами та батьком робили ремонт. Мій тато дуже вправний столяр, тому часто сусіди просили його змайструвати якісь крісла, стільниці, інші меблі. Батько у гаражі мав свій станок і дуже часто ми з братами дивилися, як він то робить.
Це і повпливало на мій вибір професії та після 9 класу я пішов у коледж вчитися на столяра-будівельника. І вже після 1 курсу на літніх канікулах я підпрацьовував помічником на будівництві. Там платили не багато, але я міг купити батькам якісь продукти додому чи собі взуття на осінь. Потім помалу відкладав кошти та придбав омріяний ноутбук.
А у 18 я познайомився з Марією. Вона одразу мені сподобалася. Така весела, приємна та дуже красива дівчина, разом гуляли у компанії друзів. То я міг зголоситися провести її додому, то запрошу погуляти у парк чи в кіно. Я бачив, що також їй симпатизую, тому вирішив всілякою ціною завоювати прихильність на повну.
У 21 я зробив Марії пропозицію та вона сказала “так”. Тільки от її мати, Олена Василівна не дуже добре ставилася до мене.
– Ну він якийсь босяк. Чому саме він? Маріє, за тобою стільки пацанів табунами бігали, – дорікала теща на кухні, адже думала, що я нічого не чую у сусідній кімнаті.
Однак, я ціную Марію за її щире кохання. У мене не було аж так багато грошей, аби робити розкішне весілля, тому ми просто розписалися та переїхали на орендовану квартиру. Але я дуже старався досягти всього найкращого заради жінки. https://googleads.g.doubleclick.net/pagead/ads?client=ca-pub-7354685776067523&output=html&h=594&slotname=8644672315&adk=135943428&adf=3362497052&pi=t.ma~as.8644672315&w=809&cr_col=2&cr_row=2&lmt=1675062433&rafmt=9&format=809×594&url=https%3A%2F%2Fposhepky.com%2Fyakby-ne-ya-zyatok-tsej-budynok-nikoly-ne-zbuduvav-vin-maye-meni-ruky-tsiluvaty-smiyalasya-teshha-pry-gostyah%2F&crui=pub_control_image_stacked&wgl=1&uach=WyJXaW5kb3dzIiwiMC4xLjAiLCJ4ODYiLCIiLCIxMDguMC41MzU5LjEyNSIsW10sZmFsc2UsbnVsbCwiMzIiLFtbIk5vdD9BX0JyYW5kIiwiOC4wLjAuMCJdLFsiQ2hyb21pdW0iLCIxMDguMC41MzU5LjEyNSJdLFsiT3BlcmEiLCIxMDguMC41MzU5LjEyNSJdXSxmYWxzZV0.&dt=1675085368198&bpp=9&bdt=2821&idt=4200&shv=r20230124&mjsv=m202301240101&ptt=9&saldr=aa&abxe=1&cookie=ID%3Ddb88b469fc5f9c4c-2225131aafcd0067%3AT%3D1655064132%3ART%3D1655064132%3AS%3DALNI_MbSqetw_62JEy7I4Plw6BXazy56WQ&gpic=UID%3D000007333dc89623%3AT%3D1655064132%3ART%3D1674896936%3AS%3DALNI_MbX9MgL_E2KOff5nXthtYB1xxaKrw&prev_fmts=0x0%2C360x280%2C336x280%2C809x594&nras=1&correlator=2714354837024&frm=20&pv=2&ga_vid=1233258560.1655064131&ga_sid=1675085371&ga_hid=1420071379&ga_fc=1&u_tz=120&u_his=1&u_h=768&u_w=1024&u_ah=728&u_aw=1024&u_cd=24&u_sd=1.1&dmc=2&adx=50&ady=1653&biw=879&bih=570&scr_x=0&scr_y=636&eid=44759875%2C44759926%2C44759837%2C31071755%2C31071855%2C44779793&oid=2&pvsid=3626583220590395&tmod=1201090300&uas=3&nvt=1&ref=https%3A%2F%2Fl.facebook.com%2F&eae=0&fc=1920&brdim=0%2C0%2C0%2C0%2C1024%2C0%2C1024%2C728%2C895%2C570&vis=1&rsz=%7C%7Cebr%7C&abl=CS&pfx=0&fu=128&bc=31&ifi=5&uci=a!5&btvi=2&fsb=1&xpc=6zxBA4aoUv&p=https%3A//poshepky.com&dtd=4235
І їхав у Німеччину на заробітки, і тут в Україні працював, як чортяка. Але потім у нашому місті відкрили будівельну компанію та мене запросили туди працювати. Помалу зарплата збільшувалася, ми купили в іпотеку двокімнатну квартиру. І всі меблі у житло я змайстрував самотужки з батьком.
Так минуло вже 15 років. У нас з Марією все гаразд, маємо двох прекрасних донечок. І на весні я вирішив здійснити нашу давню мрію – будиночок за містом. Нам вже набридла та метушня та квадратні метри. Хотіли дихати свіжим повітрям, а не цими машинними вихлопами, аби мали якийсь садочок, де гамак можна поставити та собі релаксувати.
З весни по осінь я сам керував бригадою та всім процесом. Правда, через ситуацію у країні то діло трохи повільно йшло. І наш бюджет трохи скоротився – планували будувати два поверхи, але поки вийшов один. З квітня по жовтень ми працювали у поті чола, страшенно економили, шукали будматеріали та меблі. Нашу двокімнатну квартиру ми планували продати, а потім купити дівчаткам житло на майбутнє.
Тільки теща почала пхати свого носа у наші справи. Спершу пропонувала залишити житло:
– Слухай, у мене там родичі з Харкова, можеш їх поселити? Але безкоштовно.
– Добре, питань нема.
Але ті любі родичі гарбузові такий безлад влаштували. Я не брав з них гроші за оренду, але комунальні просив вчасно оплачувати. А потім подивився у платіжку та ледь за голову не взявся. Борги були шалені за воду та світло! Ще й зіпсували наш диван та паркет, у килимі від цигарок великі дірки.
Але теща почала їх захищати. Добре, що вони влітку повернулися до Харкова. Ми змінили замок у квартирі та більше нікого не пускали.
Або теща на мене зуб мала або просто вирішила, що вона головна у нашій родині. Тому почала командувати, які меблі купувати, яку плитку ставити у ванній та якого кольору повинен бути диван.
– Так ми вже замовили диван, завтра привезуть.
– Замовили? А чому зі мною не порадитися? Я ж ваша мама!
Намагався не вводити тещу у курс справи, а просто робив далі ремонт. І на початку жовтня ми зробили новосілля. Запросили сусідів та моїх батьків з братами. Звісно, прийшла теща. Але не сама, а зі своєю сестрою, племінниками та ще тіткою.
– Але у нас нема стільки місця на людей.
– Ну нічого, постоїш!
Я не хотів лаятися при гостях, тому удавав, що все добре. Намагався не звертати увагу на зухвалу поведінку такої родички.
Але тут пані Олена вирішила виголосити тост:
– За мою донечку Марію. І за мене. Бо я, як її мама, допомогла вибрати такого гарного чоловіка, який її слухається у всьому. Бо то все Олег зробив за наказом моєї доні. А мама поганого не порадить.
Я себе тоді відчував останнім підкаблучником у світі.
– Перепрошую, а ви тут яким боком?
– Ну як, я ж ваша мама.
– Але ви ні копійки не дали на будівництво. Ще й ваші родичі з Харкова такий безлад влаштували. А цих гостей ви нащо запросили?
Ми всі мовчали, а свекруха від люті аж червоніла.
– Добре, раз тут ніхто мене бачити не хоче, я йду геть!
Вона гонорова зібрала речі та викликала таксі. Добре, що гості швидко про цей інцидент забули та далі розважалися.
Тільки от Марія дуже сильно на мене образилася.
– Яке ти мав право так говорити до моєї мами?
– Але це моя мама!
От ми вже декілька місяців не говоримо з тещею. Якщо йдемо у гості до родичів, то сідаємо окремо, навіть не дивимося один на одного. Марія сказала, що її мати точною перша не прийде вибачатися, бо їй нема за що! а я, як справжній чоловік, маю піти на поступки.
Скажіть, будь ласка, хіба це я винен? Хіба це я себе так нахабно поводив? Рано чи пізно я би мав поставити нахабну тещу на місце.