– Як ти могла кричати на мою матір? Завтра ж проситимеш у неї вибачення – інакше подам на розлучення! – Подавай! Вибачатися не буду!

Ніколи не ділюся ні з ким подробицями свого особистого життя, але терпіти все це більше несила.

2 роки тому вийшла заміж — розраховувала на щасливе і безтурботне життя, але не склалося… Не знала я, що моєю сім’єю після весілля стане не тільки Микола, але і його нестерпна матір.

Галині Петрівні я ніколи не подобалася. Свекруху найбільше дратував той факт, що я дівчина з передмістя. Її не цікавило зовсім те, що в моїх батьків чудова освіта, а моя бабуся взагалі працювала професором в медичному університеті. 

Довелося переїхати до квартири чоловіка. Перші місяці життя нагадувало казку, а потім до нас систематично почала навідуватися свекруха. Приходила вона зовсім не як гість, а як ревізор, який залазить в усі куточки в пошуках бруду, пилу чи павутини. 

Потім на черзі був холодильник. За 2 роки сімейного життя мені так і не вдалося догодити вибагливій Галині Петрівні. Все несмачне!

Та то ще пів біди! Свекруха з часом почала мене картати за те, що я живу на кошти її коханого синочка:

– Мартусю, ти би скромніше вдягалася. Микола тебе й так годує, поїть. Ще й на квартиру його, мабуть, око поклала?

Я зціплювала зуби і мовчала — знала, що цій жінці нічого не доведеш! Та й не хотілося засмучувати чоловіка своїми постійними сварками. 

А дарма! Як я раніше не помічала, що Микола ще жодного разу не вступився за мене, не захистив мене перед своєю шаленою матусею. Вона легко могла на мене кричати навіть в його присутності…

З часом він повністю потрапив під її згубний вплив. 

– Марто, я працюю, забезпечую тебе, а вдома такий безлад…

– Я теж працюю. Ти ж знаєш, що в лікарні зараз купу роботи. Я ледь доповзаю додому. 

– Синку, що ти слухаєш? Вона ж не шахтар!

Сил на сварки у мене більше не залишалося. Я зачинялася в кімнаті, лягала на ліжко і плакала в подушку.

Нещодавно трапилася ситуація, яка показала мені нарешті те, ким насправді є мій коханий, заради якого я вже кілька років поспіль терплю знущання нестерпної пенсіонерки. 

Я захворіла на грип. Не могла з ліжка підвестися, але любові, турботи і ніжності так ні від кого і не отримала.

– Синочку, ти поглянь на неї! Яка ж вона безсоромна! А я казала їй, що волонтерство на вокзалі, де море переселенців, ні до чого хорошого не може привести! То ж ні, вона в геройку вирішила погратися! – кричала вона Миколі через телефон. 

Це й стало останньою краплею в чаші мого терпіння. 

Виповзаю з кімнати і нарешті починаю говорити те, що тримала в собі стільки часу. Сварка була гучною!

Ввечері повернувся з роботи Микола. Я чекала, що він загорне мене в пледик, зробить мені теплого малинового чаю, погладить по голові, але натомість він забіг в спальню зі злісним криком:

– Як ти могла так вчинити з моєю мамою? Хто ти тут взагалі така? Живеш у нашій квартирі, отримуєш все за “спасибі” і ще смієш так себе поводити?!

Я пробувала йому щось пояснити — але свекруха знатно промила йому мізки. 

– Якщо ти не попросиш у неї пробачення, то я завтра ж подам на розлучення. 

Цього робити я не збиралася, тому наступного ранку зібрала свої речі і переїхала до подруги. За тиждень часу Микола навіть не поцікався моїм самопочуттям — йому було просто байдуже…

Ось таке у нас було значить “кохання”. На розлучення подала сама. Ні про що не шкодую — нарешті я вільна жінка, яка може жити так, як їй хочеться. 

Микола через деякий час охолов і хотів помиритися, але з мене досить. Нехай насолоджується тепер щасливим життям зі своєю коханою матусею. 

А як вважаєте ви?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!