8 Грудня, 2022
– Як немає місця в машині, сину. Для матері рідної не знайдеш? – обурювалася моя свекруха

– Як немає місця в машині, сину. Для матері рідної не знайдеш? – обурювалася моя свекруха

Щоранку я прокидаюся, готую сніданок і відводжу сина у садочок. Опісля збираюся і йду на роботу. Сьогодні все було так само, майже без жодних змін.

День мав бути важким. Щомісяця ми здаємо робочий звіт і кожен завжди боїться, що цього разу випаде його черга формувати всі списки. Як розумієте, зараз такою щасливицею стала

Що ж, довелося зібратися духом і піти в офіс.

Як тільки зайняла своє місце, одразу поставила телефон на беззвучний режим. Не хотіла, щоб мене щось відволікало. Краще якнайшвидше розберуся зі звітом і на душі спокійніше буде. 

Так непомітно минуло пів дня. В обід я трохи розслабилася, бо справи на роботі начебто йшли непогано. Вирішила нарешті взяти телефон у руки. Не встигла його розблокувати, як вжахнулася. Вихователька дзвонила мені вже разів з 10. Я була переконана, що трапилося щось серйозне. Мені рідко телефонують із садочка без вагомої причини.

Я одразу ж передзвонила.

Я мовчала декілька хвилин. Не знала, що й сказати. У мене робота. Я не можу просто так усе кинути й піти. Та й сина на вулиці не залишу. 

– Гаразд, я щось придумаю. Дякую, що подзвонили.

Пішла до начальника.

Запитала, чи можу швидко збігати за сином в садочок. Мовляв, захворів, а забрати немає кому. 

– У вас сьогодні звітність. У будь-який інший день можна було б, але не сьогодні, зрозумійте й мене.

Вийшла з кабінету з нічим. 

Знайшла номер чоловіка. 

Набрала. Запитала, чи може помогти. Я знала, що неподалік дитячого саду працює моя свекруха. Їй там хвилин 10 перейти. Чоловік погодився. Сказав, що зараз запитає в мами. 

Хвилин через 15 хвилин мені передзвонили. Виявилося, що свекруха не може.

Я сказала, що все розумію і вимкнула телефон. Хоча насправді не розуміла нічого.

Довелося самій стрімголов мчати за сином. Попросила колег мене прикрити. 

Після роботи була втомлена, адже не щодня такі марафони доводиться бігати. Дзвоню чоловікові. Хотіла, щоб він забрав нас із сином. У малюка піднялася температура, потрібно було у лікарню везти.

Зрештою, мій бранець займається перевезенням товару, тому машина у нього завжди на ходу. 

Погодився. 

Чекаємо із сином на батька. Під’їжджає машина, сідаємо і раптом ніби нізвідки з’являється свекруха.

– Почекайте, я тут фруктів купила для імунітету дитині купила. Та й мене додому підкинете,- біжить за машиною і кричить.

Я очі витріщила. І як це вона з роботи відпросилася? Кілька годин тому не пускали, щоб забрати онука із садка, а купити фруктів відпустили? До кінця її робочого дня ще 2 години.

Таке ставлення свекрухи мене обурило

Зрештою, у нас ніколи не були хороші відносини з нею. Мені здається, чоловікова мати тільки те й робить, що змагається зі мною. Постійно доводить, що вміє більше та знає краще. Ще й ревную Василя до мене. Я в неї сина не забираю, а хоч би й так – він доросла людина.

– Мамо, немає місця, хіба не бачиш?

– Як немає, сину. Для матері рідної не знайдеш місця?

Василь розгубився. Поглядає то на жінку з дитиною, то на маму. Розуміє, що комусь доведеться відмовити.

– Може, я вернуся за тобою? Завезу сина з Іриною і по тебе приїду?  

– А мені що за цей час робити? На роботу повертатися? І так вже відпросилася раніше, щоб додому швидше прийти.

– Тоді ти, Ірино на маршрутці. А сина я привезу.

– Чого це я на маршрутці?

Василь знову зніяковів.

– Вирішуй, бо мене ноги болять стояти. Не будемо ми тут до вечора сидіти,- обурилася свекруха.

Не встигла я й оком моргнути, як та вже в машину полізла. 

Я ж навіть з місця не зрушила. Василь теж ні слова не зронив. Через кілька хвилин я просто взяла сина за руку і ми пішли на автобус. Я ще за місце в машині зі свекрухою не билася!

Василева мати вкотре показала мені, що, мовляв, син постійно обиратиме маму. Ну що ж, нехай. Якщо вона дорожча йому за рідну дитину.

Ввечері чоловік дзвонив разів зо 5. Йому не давала спокою сьогоднішня ситуація. Та й кортіло дізнатися, як там син.

Я ж одразу після приїзду зібрала речі і поїхала до своєї мами. Тут ми вдвох сина лікуємо, а Василь хай живе зі своєю мамою, якщо вона йому така важлива.

Я втомилася залежати від примх свекрухи. Ось подам на розлучення і хай собі живуть спокійно, а з дитиною я не пропаду. У мене як-не-як я власна квартира. Припиню здавати її в оренду, переїду туди і житиму собі спокійно. 

Чи не поспішила жінка з висновками?

Як на її місці вчинили б ви?

Сподобалось? —
натисніть «Стежити»

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *