– Я лучше сама чемодан потащу, чем буду ломать себе язык “вашою мовою”! А говорят еще, что на Заnаде люди хорошuе!

Ну, самі розсудіть… Вчора йшов з вокзалу — проводжав маму на потяг. Я сам зі сколівського району, але вже 10 років живу у Львові. Занурився в свої думки, дивлюся під ноги — зараз така ожеледиця, що можна добряче впасти на 5 точку. Чую позаду себе:

– Ізвінітє, а ви нє паможетє мнє данєсті чємодан? Хотя би да дарогі. 

Зціпив зуби, видихнув повітря і кажу: 

Я навіть фальшиву усмішку на обличчя натягнув, щоб не здаватися жінці таким роздратованим. Чого, чого, а такої реакції точно не очікував. 

– Тагда ні нада! Лучше сама буду тащіть, чєм язик сібє ламать вашою мовою!

Ось тобі і Україна! Шкода мені наших хлопців. Поки вони там право на нашу ідентичність виборюють, такі от пані її топчуть під захищеним небом. 

Війна триває вже майже рік! Коли нарешті до людей дійде, що наша мова — це зброя, принципова позиція, якої повинен притримувати кожен, хто хоче називати себе українцем чи українкою.

Хіба я не правий?!

А як вважаєте Ви? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!