Смерека

Тут цікаво

Uncategorized

– Ви б так не раділи! Знайшлися власники вашої землі! Я написала їм листа, тож чекайте гостей! – зловтішалася Алка – Ви б так не раділи! Знайшлися власники вашої землі! Я написала їм листа, тож чекайте гостей! – зловтішалася Алка

Женя та Ніна давно мріяли переїхати у село, свій будинок збудувати  і щоб по подвір’ї бігати галасливі внуки. А тепер і момент підходящий настав і син підтримав. 20-річному Роману теж набридало галасливе місто.

– Отут вільно! Земля нікому не належить! Можете сміливо будуватися.

– Беремо! – без сумнівів сказав голова сімʼї. 

Почалась клопітка робота. У будівництві Жені допомагав син та двоє найманих майстрів. А через три роки сімʼя вже святкувала новосілля. За цей час встигли подружитися з сусідами, які несли їм гостинці, вітали з новосіллям.

– Ви хату поставили на чужій землі! господарі знайшлися! Архіви підтвердять мої слова! Прізвище Овчарук! – сказала молода працівниця сільради Алка.

Вона ж перед красенем Романом і так, і так, а він на неї навіть уваги не звертає! Насолити вирішила! Свято зіпсувала усім, що Ніна аж розплакалася!

– Що тепер робити будемо? 

– Чекайте на господарів землі! Я вже їм листа відправила, скоро приїдуть! – єхидно відповіла Алка.

Минуло кілька тижнів, як Женя повертаючись з лісу, побачив біля своєї фіртки дівчину з валізкою.

– Добрий вечір вам! – мовив до незнайомки, передчуваючи найгірше. – А ви до нас? Проходьте до хати, напевно втомилися з дороги! – Женя одразу взяв речі дівчини та поніс до хати.

– Дякую вам! Мене звати Ірина Овчарук. Мені надіслали листа про цю землю. І будинок!

– Зрозуміло! Ну ви трохи посидьте, відпочиньте, а з будинком згодом розберемось!

– А тут немає  в чому розбиратись. Я приїхала на вас дарчу на землю написати. Хочу, щоб все було законно. Бо ця пані розписала мені на трьох сторінка варіанти розвитку подій. І один з них – відібрати у вас будинок! Сміхота якась! Перепрошую, – розсміялась дівчина. – Мені ж нічого не потрібно! Я навпаки хотіла вам показати якою була хата мого прадіда у цьому місці!

Поки Ірина шукала фотографію, Роман вже дивився на неї закоханими очима. 

– Ось! – діставши фото, простягнула його батькам. Навіть чимось схожі будинки, може вами сам прадід керував? – посміхнулась та.

З того часу минуло вже 5 років. У хаті бігають діти Романа та Ірини, внуки Жені та Ніни, про яких вони так мріяли. Усі живуть щасливо!

Напишіть нам в коментарях у Facebook!