30 Липня, 2021
Ввечері чоловік сказав Вірі, що більше в маршрутках він жити не хоче. Анатолій сказав, що орендує квартиру в столиці і буде жити близько біля роботи. Обіцяв додому на вихідні приїжджати. – Навіть не погоджуйся на таке, адже ти не знаєш всієї правди, – говорили Вірі усі рідні та знайомі. І жінка задумалася

Ввечері чоловік сказав Вірі, що більше в маршрутках він жити не хоче. Анатолій сказав, що орендує квартиру в столиці і буде жити близько біля роботи. Обіцяв додому на вихідні приїжджати. – Навіть не погоджуйся на таке, адже ти не знаєш всієї правди, – говорили Вірі усі рідні та знайомі. І жінка задумалася

Нізащо не погоджуйся на таке, адже такого навіть і думати не можна! – пояснюють усі подруги моїй знайомій Вірі. – Адже, якщо ти погодишся, то це буде початком кінця! Сім’я повинна жити разом, і крапка.

Віра в шлюбі вже 8 років, у неї двоє дітей: син-другокласник і п’ятирічна дочка, дуже добре заробляє чоловік, адже працює на гарній роботі і батьки хороші, які завжди розуміють та допомагають.

Перед народженням другої дитини Віра з чоловіком переїхали з столичної маленької однокімнатної квартири в трикімнатну квартиру, яка знаходиться недалеко від столиці, там дуже хороший ремонт і гарна кухня з технікою. Віра й досі сама не вірить своєму щастю. В однокімнатній квартирі навіть з одною дитиною було дуже незручно і тісно.

Тому вони і купили трикімнатну – нехай вона трохи і віддалено від столиці, зате дуже зручно там і просторо з двома дітьми, чисте повітря, зелене місто, привітні усміхнені люди, новий будинок, відмінні сусіди. Все в місті – в пішій доступності: поліклініка, садочок, пляж, парк, торговий центр, будинок культури, дитячий клуб.

Діти з першого класу ходять по місту одні, грають у дворі з друзями, ходять один до одного в гості, як в старі добрі часи, і ніхто за них особливо не хвилюється.

– А я ж ще й знайшла роботу мало не в сусідньому будинку! – хвалиться Віра. – Не зі столичною зарплатою, звичайно, зате гарний графік, неважка і поруч. Краса!

Тепер Віра дуже щаслива, що переїхала в маленьке містечко, і батьків вже вмовила перебиратися ближче. Дихати чистим повітрям, прокидатися в тиші під спів птахів, бути ближче до своїх онуків. Батьки теж перейнялися цим питанням і зараз гарно займаються обміном квартири.

У всьому цьому один тільки мінус – чоловікові Віридоводиться їздити на роботу в столицю. Коли тільки переїжджали, все здавалося не так сумно. Пробок на дорозі – таких, як зараз – якось не було, і перший час чоловік їздив навіть на власній машині. Але з кожним роком ситуація все гірше. Чоловік Віри давно вже пересів на громадський транспорт. О шостій годині ранку він сідає на маршрутку, потім їде в метро з однією пересадкою, і там ще або 4 зупинки на автобусі, або 20 хвилин пішки – він на місці. Від роботи додому – майже дві години з хвостиком. А ввечері, після важкого робочого дня, знову ті ж дві години – в зворотному напрямку.

– Так у нас їздить все місто! – сумно про це говорить сама Віра. – Всі, кому не пощастило знайти роботу тут, мають вставати о шостій ранку, а повертатися додому ближче до ночі. А що робити? Робота зараз потрібна, адже ціни все вищі і вищі.

Але спробуй так пожити – важко. Втома накопичується, роки минають, уже й відпустка не допомагає, і вік наступає на п’яти, і ясно, що попереду все тільки гірше.

І чоловік віри сказав, що йому вже так набридло.

Сил їздити у нього більше немає. У той же час роботу міняти він не хоче, таку більше не знайдеш. У сорок років – вже не так просто влаштуватися на нову роботу. У фірмі своєї він на хорошому рахунку, робота цікава, зарплата теж хороша.

Зараз Анатолій бачить один вихід – орендувати квартиру поруч з роботою і жити там з понеділка по п’ятницю, на вихідні приїжджаючи додому. Про те, щоб їздити далі – він і чути не хоче. На всі заперечення і переконання відповідає одним аргументом – поїзди так хоч тиждень, я потім на тебе подивлюся.

Віра, звичайно, засмучена такою ситуацією – і абсолютно не уявляє, що робити.

– Залишати обжиту квартиру, де у кожної дитини своя кімната, прекрасні школи-садки-гуртки, роботу, забирати дітей з їх мість – і їхати за чоловіком до столиці, в орендовану маленьку квартиру, де незрозуміло, що з поліклінікою, що зі школою? – говорить Віра. – А садочок? Влаштувалися так непросто, тільки почали ходити більш-менш – і знову сидіти вдома? А батьки – навіщо вони тоді перебираються у їх містечко, раз онуки їдуть в столицю? Та взагалі ця ідея якасьзовсім нерозумна. Як в голову може таке прийти – забрати отак сім’ю з хорошого місця тому, що так просто захотілося. Бач який – у нас все місто їздить так, а він бач, втомився. Заради сім’ї, заради дітей міг би, напевно, і поступитися?

Хоча, напевно, хто так не їздив роками – тому не зрозуміти. Такі рішення теж не від хорошого життя приймаються. Чоловік, який забезпечує всю сім’ю майже сам, адже у дружини маленька зарплата, має право хоча б на відпочинок? Прийти додому о восьмій вечора, не поспішаючи повечеряти, телевізор подивитися, потупити в інтернеті? І вранці встати не в шість, а о восьмій, а то і пізніше.

Відпустити чоловіка одного жити в столицю, нехай орендує там квартиру і робить що хоче? – всі кругом говорять, що це початок кінця. Два дня через п’ять – це не сім’я.

Скільки вони так проживуть? Рік, два? Розлучення, напевно, в таких випадках – питання часу.

Але чоловік ні про які компроміси чути не хоче. Я, мовляв, орендую квартиру, а ви як хочете. Приєднайтесь – буду радий. Ні – значить, буду приїжджати у вихідні до вас додому. Але жити в маршрутках – це однозначно більше я не буду.

Тепер Віра не знає, як правильно вчинити. Бігти за чоловіком, чи мати гарне і спокійне життя з батьками в маленькому містечку?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *