Відправили мою маму в пансіонат та моментально стали ворогами для інших родичів. Але хіба вони мають право мене осуджувати?

Останнім часом моя старенька мама почала дико дратувати всіх. Можете казати, що я така погана донька, невдячна дитина. Однак, повірте, я маю рацію в цій ситуації!

Моїй мамі вже під 70. Коли ми сідали з чоловіком їсти, то для мами спеціально підставляли серветки, аби вона не розлила борщ на нову скатертину. А та скатертина коштує чималі гроші, шкода! Постійно чвакає, цямкає, бо не носить вставну щелепу принципово. Бачте, їй некомфортно. 

А хропить так, що ледь дах не вириває. Ми через стінку все чуємо. Чоловік не висипається, спеціально купив беруші, але вони не допомагають. Та і я сама тепер не можу обійтися без двох чашок кави. 

У нас невелика, двокімнатна квартира. Тут живемо ми з чоловіком та донька Христина. Ну і мама нещодавно переїхала. І чесно, я дуже і дуже сильно шкодую, що взяла маму під своє крило.

Через маму ми в родині почали часто сваритися. Донька не може привести в гості свого хлопця ми подруг, бо бабуся їм постійно заважає. То заходить у кімнату без стуку, голосно слухає телевізор, кашляє. Зранку прокидається та стукотить тими баняками і сковорідками. А ми після роботи у свій вихідний хочемо відпочити! 

У моєї мами алергія на пухнастих тварин. Тоді у нас жив гарний, породистий перський кіт Лорас. Ми його ще купили Христинці на 1 вересня, коли донечка пішла в 1 клас. Так що Лорас для нас був повноцінним членом родини. 

А коли мама переїхала, то ми були змушені віддати кота друзям. Як тоді донька плакала, я ще ніколи такої істерики не бачила. От вона з ним була більше 10 років разом. Але інакше вчинити ми не могли тоді. 

І чесно, мене вже дістала така жертовність для мами. Вона сидить вдома, нічого не робить, а я ще маю їй допомагати. То на масаж відвести, купити дорогі ліки в аптеці, колоти уколи. Ми з чоловіком не так багато заробляємо, а ще треба доньці за університет платити. Христя час від часу підробляє репетитором, але самі розумієте, що то не стабільний заробіток. 

Я не можу навіть сусідок на філіжанку кави запросити, бо мама постійно заважає. Тим паче, у мами ще почалися провали в пам’яті. Ввімкне кран у ванній та йде в іншу кімнату. Ми вже раз так сусіда затопили. Брали кредит, аби заплатити йому за новий ремонт. 

І першою про пансіонат заговорила Христя:

– От, годину їхати і ти вже на місці. Тут є лікарі, медсестри, санітари. Людей там багато і ціна адекватна. 

Спершу я відганяла від себе ці думки. Але нам дійсно буде набагато легше, якщо мама поїде в пансіонат. Там є люди її віку, з кимось потоваришує. Лікарі постійно чергують та наглядають. Ну вона точно не пропаде. Тим паче, у пансіонаті їй буде набагато краще, ніж у маленькій, двокімнатній квартирі! 

Чоловік підтримав цю ідею. Однак, мама категорично проти:

– То ти мене, стару та немічну людину, готова з хати вигнати? 

– Тебе ніхто не виганяє. Ти будеш жити у пансіонаті де є лікарі та цілодобовий дог..

– Ото Бог мені на старості років доньку послав. Гіршого ворога не придумаєш! 

Тиждень тому мама переїхала. І ми всі спокійно видихнули. Тільки вона встигла пожалітися іншим родичам, яка я безсоромна людина. 

Але хіба я винна? Ми не викинули її, як те дворове кошеня, а оформили у дуже дорогий та гарний пансіонат. Хотіли як краще і навіть “спасибі” не почули. То нехай наші родичі її додому візьмуть. Чи всі такі сміливі тільки осуджувати, а як допомагати – то ніхто не хоче?

Хто винен у цій ситуації? Чому ви так вважаєте?