– Це ж мої гроші! Якщо батько відправляв їх мені, то і дістатись вони повинні були мені! Продавай цю халупу і повертай кошти! – сказав син до мене

Як згадую про своє розлучення з чоловіком, то на душі досі стає сумно. Тоді якось все сталось так незрозуміло. Сергій просто не прийшов додому. На дзвінки не відповідав. Тільки написав: “Зі мною все добре. Не переймайся”. 

Наступного дня по роботі поповзли чутки, що Улянка, вкрала мого чоловіка. Так я довідалась про зраду. Навіть не з його уст. Перетинатися з Уляною я не мала жодного бажання, тому наступного дня подала заяву на звільнення. Через місяць уже й була розлучена.

Я була в повній депресії, я не могла нікого бачити і чути. Я просто плакала і не розуміла, чому все відбулось саме так. Єдиний хто рятував мене — Макарчик. Наш 5-річний синочок. Я бачила його очі і танула. Знала, що повинна боротись і жити далі заради нього. Я пішла на іншу роботу.

Сергій перекидав на карточку аліменти за сина. Досить таки немалу суму. Але мені тоді якось було не цього, я навіть не перевіряла ту карточку. В мені ще говорила гордість, я просто не хотіла нічого брати від колишнього.

За 5 років там назбиралась велика сума. Та я вирішила нічого не забирати, а почала доскидувати і свої кошти. 

Образи на чоловіка я відкинула, стала жити звичним життям. Душа моя заспокоїлась і я навіть мала пропозицію одруження. Щоправда, відмовилась, адже думала, що мого сина вже ніхто як рідного не полюбить.

За Макаром я слідкувала дуже добре. Він завжди був гарно одягнений і ситий. Навіть, коли у мене було менше грошей, то у моїй тарілці була сама каша, але у тарілці сина повинен був лежати шматок м’яса.

Словом усе своє життя після розлучення я присвятила сину.

Він підріс, закінчив університет і згодом привів дівчину. Ще рік і вони вирішили одружитись. Макар пішов жити до невістки, адже у неї була окрема квартира.

Я, звісно, раділа за нього. Але і відчувала порожнечу. Мені ж уже не було про кого турбуватися. За ким доглядати. Ніби частинку відірвали.

Тоді ще й так вийшло, що роботи геть не було. Ми багато часу проводили вдома.

Я довго думала і вирішила придбати дачу. Дивилась, приглядалась і знайшла ту саму.

Невелика ділянка, цегляний будинок з пічкою. Там навіть взимку жити можна. Я придбала її. Почала думати, де буде клумба, де кущі малини, а де полуниці. Словом, загорілась. Відчула, що знову ковтнула життя.

Вкінці весни я розповіла про цю покупку синові. Я думала, що він порадіє за мене, але все сталось з точністю навпаки. Він запитав, звідки у мене кошти на все це. Я й розповіла…

– Ти вчиняєш геть нечесно! Це ж мої кошти. Якщо батько відправляв їх мені, то і дістатись вони повинні були мені! Продавай цю халупу!

Мені земля пішла з-під ніг. За декілька днів до мене подзвонив Сергій. Сварився. Теж казав продавати дачу.

Мені було образливо і боляче. І не так за дачу(хоча вона мені дуже подобалась), як за те, що син так зі мною вчиняє. Я ж усе життя стараюсь для нього. Всі зароблені кошти вкладала в нього. Хіба ж це несправедливо, що я зробила щось і для себе?

Я не хочу конфліктувати з Макаром. І навіть почала думати, що й справді не повинна була так робити.  Мене мучила совість, що я забрала його гроші.

Що мені робити, щоб залишитись у хороших стосунках з сином?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!