– Тітонько, купіть, будь ласка, моїй сестричці дитячу суміш! Вона вже так довго плаче! – просив Дмитрик у незнайомки біля магазину

Дмитрик був улюбленим синочком для своїх мами й тата. Батьки дуже любили один одного і ретельно готувалися до вагітності. А коли почули, що то буде хлопчик аж сплакнули від радості.

Потім мама ощасливила усіх новиною, скоро у нього з’явиться сестричка. Як же він тоді зрадів!

– Я буду її захищати й бавитись з нею! – любив повторювати синочок.

Така щаслива сім’я була. До одного моменту. Страшний діагноз ошелешив жінку. Сама того не знаючи Лариса почула від лікаря, що в неї запущена стадія і лікування не зможе її врятувати, надто пізно.

Ось чому вона так погано почувалася останні кілька тижнів. Як же вона залишить своїх дітей, не побачить як вони ростуть?

Не тільки чоловік, а й вся родина не могла оговтатись від втрати. Найбільше боліло маленькому Дмитрику, який уявити собі не міг, що мами більше ніколи не буде поруч.

Та потрібно було вчитись жити далі. Хлопчик довго звикав до нового режиму дня. Батько не те, що замкнувся в собі, він почав випивати й водити додому своїх дружків.

Турбота та догляд за сестричкою лягли на худенькі дитячі плечі. Батькові стало байдуже на дітей, він заливав біль алкоголем і все частіше йшов з дому. А коли до нього приходили дяді, то діти тихо сиділи у кімнаті, щоб їм не дісталося на горіхи.

А потім тато привів додому жінку.

– Від сьогодні Ніна житиме з нами! Тепер це твоя нова мама! – заявив байдуже той.

З перших хвилин було зрозуміло, що мачусі було так само байдуже на дітей, як і рідному батьку. Мао того вона могла просто так накричати чи дати ляпаса невинному Дмитрику. Тож він старався заспокоювати сестричку, щоб та не плакала, інакше для них могло стати ще гірше.

Батько з мачухою так само випивали, а потім вона народила дитину. На яку їм так само було байдуже. Дмитрик у свої 10 знову взяв опіку над дитиною. Він вже добре вмів готувати суміш, міняти підгузки та навіть купати немовлят. 

Якось батько з мачухою сказали, що відійдуть в магазин ненадовго. Але ні в обід, ні в ввечері їх не було. Ще й суміш для сестрички закінчилась, а в холодильнику миша повісилась. Лиш скибка черствого хліба, яку вони з сестричкою ще якось та й можуть погризти.

Та коли менша дитина почала плакати від голоду Дмитрику довелося діяти. Він тепло одягнув дітей та подався з ними до найближчого магазину в надії, що там будуть батьки.

Підійшовши туди вони почекали біля дверей, але їх ніде не було. Розуміючи, що в нього більше нема вибору Дмитрик з дитиною на руках підійшов до жінки, яка складала свої продукти до сумки.

– Добрий вечір! Вибачте, будь ласка, але я змушений попросити вас про дещо. Ви б не могли купити моїй сестричці дитячу суміш, бо батьки пішли і я не помітив, що вона закінчилась. А грошей у мене немає і тато вже давно не з’являвся вдома.

– Що? Звичайно, дитино! А яку суміш вона їсть? Ходімо разом, покажете, що вам це потрібно! Дуже дивно! Де ж ваші батьки?

– Я не знаю! Але обіцяли повернутися ще кілька годин тому. У нас є хліб, то я зі сестрою ще б якось протримались. 

– Господи, так не годиться! Ну добре, давай показуй, де ви живете!

Коли жінка потрапила до квартири, то ахнула від жаху.

– Дітям не можна жити в таких умовах! 

Жінка викликала поліцію та швидку допомогу. Дітей повезли у лікарню, лікарі оглянули їх та стан здоров’я звичайно, що був не задовільний. Згодом батьків позбавили батьківських прав та віддали дітей у притулок.

На щастя вже є родина, яка готова усиновити їх усіх, бо розлучати рідних не можна. Сподіваємось, що на них чекає щасливе майбутнє та люблячі батьки.