– Що навіть бограч не вміє зварити? – Яке там, гречку й ту зіпсує! – Я стояла й уважно слухала, як уся маршрутка обговорює мої кулінарні здібності

З Іллею я познайомилася в Києві. Він працював програмістом у відомій європейській компанії, я була менеджером в елітному ресторані. Роботу свою полюбляла і заробляла досить гарно. 

Скоро ми вирішили жити разом. А згодом і розписалися, скромно, без зайвих. Тоді я вперше і посварилася зі свекрухою. 

Річ у тім що мій Ілля родом з Закарпаття. І там традицій заведено дотримуватися. Тож родичі чоловіка зовсім не зрозуміли, чому я не схотіла відгуляти велике весілля на 300 осіб в їхньому селі.

 – От побачите, не буде вам щастя. Кілька місяців і на розлучення подасте, бо батьків треба слухати й шанувати. Ці обряди наші предки не просто так вигадали!

На усі ці прогнози й образи я уваги не звертала, адже ми жили далеко. Та торік все змінилося. Розпочалась війна і ми з чоловіком вирішили їхати на Закарпаття. Поселилися в старій хаті, де жила бабуся Іллі. Батьки чоловіка були зовсім поруч в сусідньому дворі. Щодня свекруха приходила до нас і влаштовувала мені перевірки. Дивилася, що я готую, як прибираю. Я намагалася не звертати уваги, адже розуміла, що ми тут не надовго. 

І ось, одного дня я вирішила поїхати в Ужгород на маршрутці. Хотілося прогулятися містом і придбати дещо з одягу. Зранку пішла на зупинку, та ледве встигла застрибнути в транспорт. Довелося їхати стоячи, адже людей набилося чимало. 

Традиційно, в передній частині маршрутки сиділи усі пенсіонери. І тут я чую бурхливе обговорення.

 – Що навіть бограч не вміє зварити?

 – Яке там! Гречку й ту зіпсує. А в хаті що твориться, навіть 90-літня баба краще прибирала. 

 – А Ілля що? Задоволений?

 – Ходить у зім’ятих сорочках і футболках. Сором! Знайшов собі столичну!

 – А я завжди казала, що найкращі дружини з села!

 – Чиста правда!

Розмова тривала всю дорогу. Кожен в маршрутці жалів бідного Іллю. І все б нічого, якби тією столичною дружиною не була я. Там ми їхали хвилин 40. На кінцевій зупинці я вийшла перша. Згодом з передніх дверей вивалилась моя свекруха з великою торбою. 

 – А ти що тут робиш?

 – Доброго дня! До міста приїхала. Хочу на курси записатися, навчитися бограч варити.

Свекруха зніяковіла і швидко втекла.

Ми вже давно повернулися до столиці. Та налагодити стосунки з родичами чоловіка я ніяк не можу. Ніколи не стану такою, як вони хочуть. Що робити? Порадьте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!