24 Березня, 2023
– Романе, а хто така Валентина? – Гадки не маю, а що? – Вона тобі листа написала

– Романе, а хто така Валентина? – Гадки не маю, а що? – Вона тобі листа написала

Молодість моя пройшла дуже бурхливо. Я був, як то кажуть, першим хлопцем на селі. Від дівчат відбою не було. 

Потім я ще й влаштувався на гарну роботу постачальником, мотався по різних містечках. Але й тоді знаходив час на знайомства з місцевими красунями.

Я не планував ніколи одружуватися, хотів жити вільно, не маючи ні перед ким жодних зобов’язань. Але потім я зустрів Надю.

Проста, скромна дівчина, яка спершу навіть уваги на мене не звертала – добре знала про мою репутацію. Що я тільки не робив, щоб завоювати її прихильність! Коли вона погодилася піти зі мною на побачення – я був на сьомому небі від щастя. 

Ми й самі не зчулися, як наc накрило хвилею почуттів, і в один прекрасний день я зрозумів, що хочу бути тільки з нею. 

Після весілля вирішили трохи пожити для себе – багато працювали, багато подорожували, а вже через 2 роки задумалися про діток. 

– Вибачте, але у вас ніколи не буде дітей, – сказав лікар на черговому огляді. 

Надя тоді кілька місяців, як тінь ходила, місця собі не знаходила, вимагала, щоб я її покинув, знайшов собі нормальну жінку. 

– Надійко, сонечко моє, я кохаю тільки тебе. Ти єдина жінка, яка мені потрібна. Я нікуди від тебе не піду, бо навіть не зможу поглянути на когось іншого. 

Ми спробували змиритися з тим, що не зможемо стати батьками, занурилися з головою в роботу, в будівництво власного будиночку. 

Але через рік доля готувала для нас іще один сюрприз. 

– Лист? Хто в 21 столітті людям листи відправляє? 

– От і я про те ж. 

Я відкрив його, почав читати і мало не зомлів. Губи одразу побіліли, в очах темно, всього трусити почало. 

– Ромчику, що з тобою? Присядь! Я зараз принесу води. 

Поки я приходив до тями, дружина намагалася зрозуміти, що ж мене так шокувало. 

– В чому річ? Якась біда трапилася? 

– На, читай! Я тобі довіряю…

Надя швидко пробіглася очима по листку, а тоді поглянула на мене і сказала: 

– У тебе є син? 

– Я нічого про це не знав, присягаюся тобі. 

Листа мені написала якась бабуся Валентина. Сказала, що 5 років тому я ще в холостяцькому статусі приїжджав до їхнього села зі своїми товарами. Так і познайомився з її онукою – Аліною. 

Я  добре її пам’ятаю. Вона була дуже вродлива, але дуже наївна. Вірила усьому, що я їй говорив. Що гріха таїти – я цим скористався і вже за кілька днів повернувся до рідного міста по-англійськи. 

Виявилося, що через деякий час Аліна дізналася, що вагітна. От так я і став батьком. 2 місяці тому бідолашна дівчина померла. Тепер дитину виховує старенька бабуся Валя. 

Через голову селищної ради дізналася якось мої контакти. От і написала лист на свій страх і ризик. 

– Треба їхати! – випалила Надя. 

– Куди їхати? 

– В Калинівку!

– Навіщо? 

– Дитину нашу забирати!

Я не міг повірити своїм вухам. Невже Надя й справді готова виховувати мою дитину? Але дружина була налаштована дуже рішуче. 

Вже наступного ранку ми були в Калинівці. Попитали сусідів про бабусю Валентину, яка сама виховує внука, от нам відразу й підказали, куди йти. 

Словами не описати, як нас зустрічала старенька. Вона ридала, як мала дитина. 

– Я так боялася, що ви не приїдете. А що буде з Іванком? Я ж вже геть стара. За собою годі доглянути – не те, що за дитиною. 

Коли я побачив хлопчика, відразу зрозумів – це точно мій син. Вилита копія мене в дитинстві. 

Ми познайомилися з ним, поговорили трохи, але їхати з нами малий не захотів:

– Я вас зовсім не знаю. І без бабусі я нікуди не поїду!

– Слушна думка! Валентину Василівну ми з собою до міста візьмемо. Поїдете? – спитала Надя, а я з усіх сил намагався не виказати свій шок. 

Я дивився на свою дружину і захоплювався її добротою і милосердям.

Тепер ми живемо в чотирьох, і я найщасливіший. Вдячний Богу за того листа і за сина, якого він нам з Надійкою подарував. 

Чи змогли б Ви прийняти чужу дитину? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *