Постукали. Я глянув – Юлька стоїть, за живіт тримається. Каже: «Діду, допоможи!» Я і відкрив, а там вона не одна, з кабаном своїм. Він мене в квартиру штовхнув і у ванній закрив
З самого дитинства я із сестрою жила у нашого діда. Потім вийшла заміж та переїхала до чоловіка. До діда я приїздила не так часто, як хотілося б, але він там сам не нудьгував. Їсти йому готувала сусідка – 65-річна Дар’я Іванівна. Вона вже давно придивлялась до діда та хотіла його на собі одружити. Жінка вона хороша, тому ми їх спілкуванню перешкоджати не стали.
![](https://i0.wp.com/poshepky.com/wp-content/uploads/2020/07/00-18.jpg?resize=600%2C376&ssl=1)
Позавчора мені зателефонувала донька Дар’ї Іванівки. Вона схвильовано сказала:
– Привіт, Лізо. Вибач, що дзвоню тобі, але тут із квартири твого діда всі речі надвір виносять. Біля під’їзду машина стоїть, то з неї навпаки, заносять. Ти б приїхала. Може там щось трапилося? Мама намагалася дізнатися, але якийсь бородатий чоловік її навіть до квартири не впустив. Може поліцію викликати?
– Ні, поліції поки не треба. Я, здається, знаю, що це за бородатий чоловік. Я скоро приїду та розберуся. Дякую, що зателефонувала.
Я одразу здогадалася, що бородатий чоловік – це Василь, чоловік моєї сестри Юлі й не прогадала. Одразу поїхати до діда не вийшло, адже з роботи не відпустили. Приїхала я години через 4. Біля під’їзду я побачила дідові речі та картини. Двері я відкрила своїм ключем і голосно крикнула:
З ванної кімнати пролунав дідів голос:
– Лізо, вони увірвалися до квартири! Хіба ж так можна?
Я відкрила діда, побачила, що сестри з чоловіком вдома не було. Двері закрила та пішла до сусідки, попросила забрати дідові картини та потримати їх у себе. Пообіцяла потім забрати.
– Розповідай як усе було, – сказала я потім дідові.
– Та як… Пролунав дзвінок у двері. На порозі Юля стояла та трималася за живіт. Вона сказала “Дідусю, допоможи!”. От я двері і відчинив, а там кабан її поруч стояв. Він мене у квартиру штовхнув й сказав: “Дідусю, пора квартиру своєму правнуку віддавати, чи він має на орендованій зростати? Тепер разом будемо жити. Юль, дзвони вантажникам, нехай приїжджають та беруться за справу”. Я їх виганяти став, але ж куди мені проти того бика. Він мене у ванній закрив та сказав: “Не хочеш по-доброму, то ми щось інше придумаємо”
Дідо заплакав.
Я обняла діда та сказала:
– Не нервуйся, все буде добре. Ми все вирішимо. Юлька хороша, їй просто треба з цим кабаном розійтися. Вона ж його боїться, того й не кидає! Картини твої у сусідки. Зараз поміняємо замки, а нові меблі залишимо як компенсацію. А ти поки в мене поживеш. Добре?
Дід з радістю погодився, дуже вже давно правнучки не бачив.
Сьогодні вранці мені знов зателефонувала донька сусідки:
– Лізо, вони знову прийшли. Двері ламають. Викликати поліцію?
– Викликай, але пізніше, коли зайдуть всередину.
Нічого страшного не трапиться. Юлька вагітна, максимум перелякається, а її коханий має умовний термін. Сподіваюся це на нього повпливає й його заберуть далеко та надовго, а ми за цей час Юлі нареченого нормального знайдемо.
Через годину я дізналася, що Василя забрала поліція.
Як би ви вчинили на моєму місці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!