Приходжу додому, бачу сміттєвий пакет в передпокої. Це мене приводить в сказ. — Антоне, я тебе просила викинути сміття. Це так складно зробити? Я з ранку до вечора прибираюся, готую вам їсти, а ти одне маленьке прохання виконати не можеш. Антон заходить в передпокій з розгубленим обличчям. — Люб, я викинув сміття. Прийшов з роботи, взяв пакет і відніс на сміття. Я пам’ятаю. — А це тоді що? У мене по-твоєму глюки? Ось лежить сміттєвий пакет.
Досить вже брехати, ти просто невиправний. Сама викину, нічого нового. — Люб, я правда викинув. Тут був пакет синій. — Ні, ти викинув не сміття. Тільки згадала, що я залишила сюди речі дитячі, які для племінників зібрала. Що тепер сестрі віддам, не треба було залишати в передпокої. Дура я. — Не переживай, я зараз збігаю і подивлюся в сміттєвому баку. Думаю, пакет ще там. Чоловік близько п’ятнадцяти хвилин копався в смітті, щоб знайти пакет з речами. Виявилося, що пакет я прибрала в комору і забула. Подзвонила Антону і попросила піднятися.
— Антош, ти мене прости. Зовсім з голови вилетіло, що речі прибрала в інше місце. — Так, якщо речі на місці, то що я викинув? Я ж пам’ятаю, що тут був пакет. Нічого не розумію. У цей момент з кімнати вийшла старша дочка. — Ма, па, ви не бачили синій пакет з написом «Life». Там мої спортивні речі. Завтра ж з класом в ліс поїдемо, ось я і зібрала необхідний одяг. — Чорт, я пішов шукати. Тепер хоча б знаю, як виглядає пакет. Ще п’ятнадцять хвилин копань у смітті, але ніякого синього пакета Антон не знайшов. — Нічого не розумію.
Гаразд купимо доньці нові речі. — Вона пакет свій під ліжком знайшла. — Люб, я не збожеволів. Тут був пакет, точно пам’ятаю. Просто не можу згадати, що там було. У квартиру зайшов молодший син. Він розглядав передпокій. Я запитала в нього. — Ти теж, щось втратив? — Так, тут Зелений пакет був з дисками. Ви не бачили. Я їх біля сміттєвого бака знайшов, притягнув додому. Хотів розібрати, може щось цікаве знайду. Так, де пакет? — В сміттєвому баку. Іди шукай. А взагалі в будинок всякий мотлох з смітника не тягни. Дістав, дорослий хлопець, а в голові порожнеча. — Ма, що з татом? — Важкий день. Довго я ще згадуваала з сім’єю цю історію з посмішкою на обличчі.
