Поки дочка з зятем відпочивали, я прибралась у їхньому будинку. Такої реакції Настусі я не очікувала

Ніколи не розуміла, де закінчується та тонка межа між допомогою і нав’язливістю.

Я прикрашати не буду, розповім все, як є, адже, можливо, це й я неправа у ситуації, що склалась.

Своїй доньці я завжди намагалась дати усе найкраще, підтримувати і допомагати. Коли вона вийшла заміж, це все збільшилось вдвічі, позаяк вона вже була не сама, а з чоловіком. А моєї любові було так багато, що вистачило б на цілу гвардію.

Чомусь завжди я жила з думкою, що батьки дітям допомагають до старості, а потім вони міняються. Так було у моїх батьків і бабусь з дідусями…

Від Настіньки з Арсеном я живу недалеко. Пішки десь хвилин 10-15. Я у квартирі, а вони в будинку новому. Купити помогли свати і я. Хотіли, щоб діти мали окреме житло після весілля. 

Настю свою я дуже люблю і хвалю її часто, але господиня з неї ніяка. І це ще з дитинства проявлялося. Одяг свій кидала аби-як, посуд після неї перемивати доводилось, як і підлогу. 

Так і дотепер. В домі брудно, їсти смачно приготувати не може, білизну в пралку закине, та не прасує ніколи.

Я, звісно, в чужий дім зі своїми порядками лізти не хотіла. Але при кожній нагоді доньці нагадувала, що вона має бути господинею, звертала увагу на деякі моменти. Все-таки перед зятем соромно було.. Подумає, що я її такою виховувала. Та яке там, скільки не говорю, а брудний одяг тиждень в корзині валяється, купа посуду в умивальнику і дзеркала такі, що й не розгледиш себе..

Її це не турбувало..

Нещодавно діти купили собі путівку на море і полетіли відпочивати. На 10 днів. Вони рідко кудись їздили, адже все вкладали гроші в дім і ремонти, а тепер вирішили собі це дозволити. Тим паче на осінь і ціни дешевші були..

Мене попросили приходити і підливати вазони, адже зять дуже любив рослинку, наставив їх по цілому домі. Сам за ними і приглядав.. Бо знав, що Насті це діло довіряти не можна.

Я з радістю погодилася. Хіба мені важко?

Я спершу вагалась, чи хороша думка мені прийшла до голови, але все ж втілила її в реальність. Почала прибирати будинок. Може, доньці часу не вистачає, ому і не прибирає? А я їй допоможу..

Я декілька разів приходила і помаленьку підскладувала усе.

Випрала увесь брудний одяг, розвісила, він висох, попрасувала поскладала по шафах.

У ванній відчищала грибок! А це новий дім, між іншим!

Тюлі повипирала і розвісила назад, пил витерла, пропилососила, підлогу віддраїла.

Коли діти мали приїхати, я чекала їх в аеропорту, мала зустріти, бо у них багато речей було. В будинок ми заходили разом. О тоді і почалось найгірше. Дочка влаштувала мені істерику. Мовляв, хто мені дозволяв порпатись у їхніх речах! Забрала від мене відразу ключі.

– От і довіряй тобі після цього! Це було дуже негарно з твого боку, мамо! – казала Настя.

– Я ж хотіла, як краще.. Без всяких поганих думок..

Відтоді минуло два тижні, а вони і досі не виходять зі мною на зв’язок.

Ну і не спішу миритись, адже я вважаю, шо не зробила нічого поганого, щоб за це ще й вибачатись.. Не розумію, хіба я не права?

А ви б дозволи собі прибирати дім дітей без їхнього відома? Ви підтримуєте жінку у цій ситуації?

Сподобалось? —
натисніть «Стежити»

Напишіть нам в коментарях у Facebook!