25 Жовтня, 2021
Пам’ятаю день, коли ми з маленьким Кирилком йшли від Олі, падав перший сніг, син боязко ступав по білому килиму і посміхався, а я плакала, не знаючи, де провести нам цю ніч. Сестра зачинила двері прямо перед моїм носом

Пам’ятаю день, коли ми з маленьким Кирилком йшли від Олі, падав перший сніг, син боязко ступав по білому килиму і посміхався, а я плакала, не знаючи, де провести нам цю ніч. Сестра зачинила двері прямо перед моїм носом

– Олю, дай нам притулок з Кирилком на кілька тижнів, у нас ситуація непроста, нам поки жити ніде – просила я сестру, притискаючи однорічного сина.

– Дашенька, я б із задоволенням, але твою кімнату я здала, гроші взяла наперед. Може вам пошукати інше житло …

Оля мені не рідна сестра. Їй було вісім, а мені десять років, коли батько привів її до нас додому.

– Знайомтеся, Оля, тепер вона буде жити з нами, – посміхнувся він, а я відразу ж подарувала дівчинці свою найулюбленішу ляльку і посміхнулася.

– А у мене була гарніша, тато дарував, – відповіла вона, зло блиснувши очима …

Оля – рідна дочка двоюрідного брата батька. Коли її батьків не стало, мій тато не роздумуючи забрав дівчинку собі.

З тих пір що б я не сказала, вона сприймала в штики, в її половину кімнати плавно перекочували мої найулюбленіші книжки та іграшки, батьки частенько приймали її бік під час наших сварок. Але коли мені було до болю прикро, і я стискала кулаки, перед очима поставав батько зі своєю фразою: «Донечко, прости її, вона – сирота, їй стільки довелося пережити …»

Ми виросли, закінчили інститути, я вийшла заміж за свого однокурсника Льоню, і переїхала до нього. Чоловік розвивав свій бізнес, я допомагала, за кілька років ми встали на ноги, купили квартиру. Потім я народила сина – Кирилка.

Олю ж чоловік покинув заради якоїсь гарненької дівчини на восьмому місяці вагітності. Вона перебралася назад в рідну домівку. Батька з матір’ю тим часом вже не стало, вся квартира повністю була в розпорядженні сестри, хоча моя частка в ній теж була.

Проіснувавши кілька років, наша компанія почала приносити одні збитки. Як би чоловік не намагався, борги росли в геометричній прогресії. Довелося терміново продавати квартиру і машину, щоб розплатитися з банками.

Після цього чоловік опинився в лікарні, не витримало серце, зібравши останні заощадження, я оплатила ліки і операцію …

Пам’ятаю день, коли ми з маленьким Кирилком йшли від Олі, падав перший сніг, син боязко ступав по білому килиму і посміхався, а я плакала, не знаючи, де провести нам цю ніч. Сестра зачинила двері прямо перед моїм носом.

Так ми дійшли, точніше я донесла сина, який спав до вокзалу, погодувала, там ми і провели кілька ночей.

На третій день до нас підійшла бабуся, вона торгувала на вокзалі своїми домашніми заготовками і старими книжками.

– Доню, бачу вам піти нікуди, а мені саме потрібна помічниця. Давай, перебирайся до мене, потихеньку проживемо, не справа тут з хлоп’ям просиджувати …

Я розплакалася, подякувала бабусі за допомогу. Так ми оселилися у баби Шури.

У неї ми з Кирилком прожили кілька місяців, я допомагала бабусі по господарству справлятися, почала шити на її старенькій машинці речі: Постільну білизну, комплекти для малюків, речі розходилися на ура, а я приносила зайву копієчку в наш скромний бюджет.

Незабаром все стало потихеньку налагоджуватися. Чоловік пішов на поправку, я його забрала з лікарні вже в орендовану квартиру. А потім він отримав несподівано спадок від далекого дядька. Грошей вистачило на покупку заміського будинку, де ми стали жити вчотирьох, так, бабусю я забрала з собою, вона стала хворіти, а дбати про неї було нікому.

– Ну привіт, сестричко, – якось на порозі будинку постала Оля, – добре живеш, будинок який гарний у вас, можна зайти?

– Заходь, гостею будеш. Яким вітром? – сказала я.

– Даш, грошей я прийшла просити,  син захворів, а колишній всі мої заощадження забрав і поїхав, квартиранти як на зло не йдуть в кімнату, я в розпачі …

– Добре, сестричко, допоможу, ти перебирайся з сином до нас, будинок великий, місця всім хвалить, а свіже повітря піде не користь йому.

Увечері ми з чоловіком, уклавши сина, сиділи в саду, стояла ясна зоряна ніч і було так добре і затишно, як в дитинстві.

– Кохана, не перестаю тобою захоплюватися, – сказав чоловік – твій вчинок гідний поваги, будь-яка інша і на поріг би сестру твою не пустила, але вона – не ти.

– Дорогий, я так рада, що ти не сердишся на мене за це! Тато перед своїм відходом попросив, щоб я дбала про неї, і її синочка. Більше у сестри нікого немає крім нас …

Чоловік посміхнувся і обняв мене ще міцніше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *