– Ну в нього такий характер, ти жінка, тому терпи. Чого сваритися через дурниці? – Хіба це дурниці?

Рік тому я вийшла заміж за Ігоря. Думала, що наше подружнє життя нагадуватиме казку. Однак, так сильно я ще ніколи не помилялася. 

Думаю, що справа тут у квартирі. Я місцева дівчина, народилася та виросла у Франківську. Тут закінчила школу та вступила до університету. А з Ігорем ми познайомилися у спільній компанії друзів, він був старшим за мене на 3 роки.

Якось все так швидко закрутилося у нас, почали зустрічатися. А через місяць взагалі він переїхав до мене. Моя мама, хоча не багата жінка, але на 18-ти річчя колись подарувала мені невелику, однокімнатну квартиру-студію. 

І до весілля Ігор взагалі був іншим чоловіком – турботливий, ввічливий, лагідний.

Купував продукти, оплачував комунальні послуги. Тому я без вагань сказала йому “так” на пропозицію щодо одруження. Коли ж я одягнула каблучку – все життя пішло під три чорти. 

Спершу це були такі маленькі дзвіночки. Брудний посуд, повний кошик одягу, і банально розкидані шкарпетки біля ліжка. 

– Ну тобі так важко прибрати? Я потім зроблю, зараз зайнятий! – дорікав Ігор на мої зауваження. 

Тому після роботи я автоматично перетворювалася на хатню робітницю. Хоча також втомлювалася та хотіла відпочити. 

Якось запропонувала зробити ремонт та оновити деякі меблі Поїхати в “Епіцентр” чи “Юск”, там глянути на асортимент товару 

– Чого я буду робити ремонт у чужій квартирі?!

– Ти тут вже рік живеш, то нічого? 

– Ну все оно, я тут просто живу. Але я ж не власник! Сама роби ремонт, я не буду. 

Я гадала, що це просто тимчасова криза в стосунках.

Може, скоро перейде. Ми не так багато заробляємо разом, аби зараз робити розкішний ремонт чи жити на широку ногу. Я не ставила високу планку, не вимагала дорогі подарунки чи поїхати кудись закордон на відпочинок. 

Тиждень тому у мене було день народження. Вирішила просто разом посидіти вдома, замовила суші та шампанське. Спершу думала ще маму запросити, але все-таки хотіла провести цей день тільки з Ігорем удвох. 

Ще до того я натякала що хочу новий фен. Показувала на Розетці та в Фокстроті, він не дорогий, до тисячі гривень на акції. 

Тільки от Ігор прийшов додому…з порожніми руками. Ні квітів, ні фену – взагалі нічогісінько. Тоді я не витримала та просто почала так кричати, що, здається, всі сусіди чули. 

Ще годину я слухала від Ігоря, що я “меркантильна жінка”, “хочу тільки грошей”, “взагалі не ціную”. А потім він зібрав всі речі та поїхав геть. 

Майже 3 дні не давався чути. Але вчора до мене зателефонувала свекруха. Хотіла поговорити, як жінка з жінкою:

– Ну в нього такий характер. Як то кажуть – стерпиться і злюбиться. Ви вже одружені, чого сваритися через дурниці. Мені чоловік також нічого не дарує на дні народження. Ну просто подумай, чи от хочеш жити сама, розлучитися? А когось потім знайдеш? От першою поступися, будь розумнішою.

Знаєте, мені так неприємно стало від нашої розмови. Ніби свекруха на мене тиснула та примушувала першою піти до Ігоря та просити вибачення.

Тому пишу сюди. Можливо, серед читачів є жінки, які були на моєму місці. Прошу у вас поради – що робити? Є ще шанс, що він зміниться у кращу сторону?