– Ну, не приїхав я на виписку, то й що з того?! Забув – з ким не буває! – Забув, що у тебе донька народилася?!

Першу дитину я народжувала під час ковіду, другу — під час повномасштабної війни. І якщо на першу виписку з пологового лікарі заборонили когось запрошувати, то вперше побачити донечку я покликала всіх, кого змогла.

З чоловіком ми цей день обговорювали мільйони разів, усе було продумано до найменших деталей. 

– Не забудь, що сьогодні о дванадцятій ти маєш привезти мою білу сукню і зручне взуття. І сам же приїдь, — нагадувала я чоловіку за кілька годин до найбільш очікуваної події за останній час.

– Марино, я все встигаю, усе пам’ятаю. Зараз я здам свій звіт і приїду до тебе, — заспокоїв мене Сашко.

Три години пролетіли швидко і от я вже бачу з вікна, як до дверей лікарні підходять наші родичі. Бігла я до них, як до шматка улюбленого торта увечері.

Квіти, подарунки, кульки – зустрічали нас з такими почестями, що нікому й не снилось. Привітали спочатку мої батьки, тоді – батьки чоловіка.

– А де ж Вадим? – запитала я. І всі раптом замовкли.

– Донечко, — взяла на себе цей удар свекруха. – Та він затримується трішки, зовсім скоро теж приїде!

Біля пологового ми простояли ще цілих дві години. Донька вже хотіла їсти, я стомилась… Далі чекати сенсу не було. Ми зібрались і поїхали додому на таксі. Зайшла я в пусту кімнату, поклала дитя на ліжко і почала плакати. Вадим додому повернувся аж о сьомій вечора.

– Привіт, золотко! А я тобі квіточки приніс. А де це наша малеча? – почав він одразу щебетати.

– А тобі що, до того є якесь діло? – запитала я, не приховуючи образи.

– Марино, чого ти починаєш? Ну не встиг я, то що вже зробиш? Якось я захопився звітом, і в мене з голови вилетіло, таке буває.

– Що в тебе вилетіло? Що в тебе донька народилась? Усіх нормально виписують, а я стояла в синіх капцях і домашньому халаті, бо ти навіть не додумався мої речі мамою передати! Сьогодні я тебе бачити не хочу. Ночуй десь в іншому місці! – винесла я свій вирок.

І Вадим дійсно поїхав. Я лишилась сам на сам зі своїми думками. Головне, про що я думаю — пробачати після такого чоловіка чи це вже кінець?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!