Невістка відгородила свою землю від моєї товстим парканом. От нахаба! Як я тепер підглядатиму?!

– Мамо, знайомся! Це Алінка — моя наречена. 

Я була в захваті від юної і дуже скромної дівчинки. Вона видалася мені такою скромною і милою. Я точно знала — це ідеальна дружина для мого синочка. 

Як же я помилялася! Такої нахабної і ледачої невістки ще пошукати треба!

Одразу після весілля молодята заявили, що вирішили придбати невеликий будиночок з нами по сусідству. Я була на сьомому небі від щастя. Вже уявляла собі, як дружно і мирно ми житимемо. Діти завжди будуть нас підтримувати, і ми з Василем ніколи не відчуватимемо себе самотніми. 

Але не так все сталося, як гадалося. 

– А навіщо? У вас своя територія, а в нас з Остапом своя. 

Ага! Ще б вона вміла “своєю територією” розпоряджатися по-людськи. 

Ви уявіть собі! Вона на городі квіти посадила! Та яка ж гарна господиня таке вчудить?! Ні, щоб огірочки, помідорчики засіяти. Тішила б мого синочка домашніми натуральними овочами, а з жоржинок, яка йому користь?!

Пробувала поговорити з сином, але все марно. 

– Остапчику, чого нам з вами відділятися одне від одного?! Ти дурниці дружини не слухай, який там особистий простір? У нас все спільне має бути!

– Ні, мамо, Аліна права. Ми ще молоді. У нас свої правила життя. 

Бачила я ті правила! Влягтися на гамак і все село своїм неробством смішити…

Така тепер у нас молодь. 

– Сину, ти б тоді хоч своїй дружиноньці сказав, щоб боки не відлежувала на сонечку, а по хаті щось робила. 

– Не пхай носа, куди тебе не просять. Алінка втомлюється на роботі. 

Сидіти і тикати кнопочки в комп’ютері — то дійсно багато розуму треба! 

Після тієї розмови невістка привезла майстрів з міста. Огорожа між будинками стала вдвічі вища і вдвічі товстіша. 

А ми, між іншим, не чужі одне одному люди. Маю на материнський контроль повне право!

Вчора молоді смажили шашлики. Прийшли і нас запросити — я навіть в їхній бік не поглянула. 

– Ірино Степанівно, не ображайтеся Ви так. Я просто хочу жити своєю головою, а не Вашою. Ходіть до столу. 

Ні слова нахабі не мовила. Чоловік, зрадник, пішов на гостину. А я сиділа весь вечір і закипала від злості. 

Хіба я не права?!

Чи підтримуєте Ви Ірину?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.