Нещодавно ми з тіткою Любою, маминою рідною сестрою, зустрілися на маминому ювілеї. Вона була дуже засмучена, розповіла, що її єдиний син Віталій, мій двоюрідний брат, розлучився, спільну квартиру залишив своїй колишній дружині, а сам кудись поїхав. Всі шкодували тітку Любу і вважали в усьому винною її невістку, тільки все не так просто в їхній родині, як здається на перший погляд

Коли мені було 16 років, нас покликали на весілля до родичів. Пам’ятаю, моя мама говорила, що ніколи б не допустила такого весілля. Одружувався мій двоюрідний брат Віталій, а весілля, відповідно, робила моя тітка, рідна мамина сестра.

На самому весіллі усі були впевнені, що цей шлюб ненадовго. А вся справа в тому, що моєму брату було 23 роки, а його нареченій, Софії, 33. До того ж, вона вже була розлучена і мала 14-річного сина. Зрозуміло, що мою тітку Любу, маму Віталія, така партія для сина зовсім не тішила. Адже для свого єдиного сина вона бажала значно кращої долі.

Одним словом, на весіллі ніхто не проявляв особливої радості. А коли ми їхали додому, мама не приховувала свого обурення:

– Як Люба дозволила цьому шлюбу відбутися? Я б все зробила для того, щоб його не було. Добре хоч, що додумалася з Віталіка обіцянку взяти, що з спільною дитиною він поспішати не буде!

Слово, дане матері, Віталій міцно тримав. Намагався стати татом невгамовному підлітку, до якого був за віком ближче, ніж до своєї дружини. І тільки подорослішавши і вийшовши заміж я оцінила брата: за Софію він стояв горою.

– Приходь без неї, – телефонувала моя мама Віталіку, запрошуючи його на день народження бабусі, яка жила з нами.

Але брат твердо сказав, що прийде або разом з дружиною, або зовсім не прийде. Тоді мама невдоволено погоджувалася, але тільки заради нашої старенької бабусі, яка дуже хотіла бачити внука, і яка, до речі, чи не єдина з нашої родини, не бачила нічого поганого в тому, що дружина Віталіка на 10 років старша за нього.

Софія завжди приходила з гордо піднятою головою і найоригінальнішим подарунком. Вона посміхалася, тримаючи під руку свого молодого чоловіка і не звертаючи уваги на пересуди і поголоски.

З Андрієм, сином Софії, ми навіть подружилися. Зараз листуємося в соціальних мережах, я знайома з його дружиною. А тоді ми були просто двома підлітками.

А потім Віталій і Софія різко практично перестали спілкуватися з усіма, крім бабусі. Їй одній було все одно, скільки років обраниці онука, вона була щиро рада за онука. Так рада, що, скоріше, всім наперекір, заповіла йому свою квартиру. Брат подарунка не взяв, відмовившись на користь законних спадкоємиць – наших мам. Зараз мені здається, що таким чином він захистив свою дружину, яку б моя мама і тітка точно зробили в цій ситуації винною.

Тітка Люба не раз приходила до нас додому і скаржилася, що хоче внуків, і вони з моєю мамою мріяли, що ось-ось Віталій кине Софію, нарешті розуміючи, що вона йому не пара, і знайде молоду дівчину, яка і народить йому дітей – онуків для тітки Люби.

Моя мама заспокоювала її, знову захоплюючись «геніальною» задумкою тітки про ту обіцянку. А я так і не можу зрозуміти: чому Віталік взагалі дав цю безглузду обіцянку? Коли на кону сімейне щастя, то будь-які клятви, що шкодять цій самій родині, повинні згасати.

Я закінчила школу, вивчилася, вийшла заміж, народила дитину. Одружився Андрій, син Софії, і вона стала бабусею. Боже, тітка Люба досі не може заспокоїтися: невістка стала бабусею, а вона, мати єдиного сина, – ні!

Слідом за статусом бабусі, Софія придбала ще один статус – статус розлученої жінки. Вона відпустила Віталія. Любила, але відпустила. Віталій запізнився: він таки захотів дітей, але пізно, народити в сорок п’ять років шансів у Софії не виявилося. Вона сама подала на розлучення.

Нещодавно ми з тіткою Любою зустрілися на маминому ювілеї. Змарніла, бліда, з таким болем в погляді, що на мить стало навіть шкода її.

– Поїхав! Звільнився і поїхав! Квартиру, в шлюбі куплену, Софії залишив і поїхав! – скаржилася вона.

Що дивно, усі співчували тітці Любі, у всьому залишилася винною Софія, яка одружила на собі її сина.

Невже, вона сама забула, що таке любов? Це коли тобі байдуже на вік, стать, соціальну нерівність, забобони, чужу думку і інші-інші-інші дрібниці. Одружився чоловік. Був щасливий. Для чогось дав матері нелогічну обіцянку. Кому зараз добре? Віталіку? Його колишній дружині? Тітці Любі? Кому?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.