23 Липня, 2021
— Ну що, впізнав, синку? — Ні, нема в мене батька й не було ніколи, — різко відповів Сергій

— Ну що, впізнав, синку? — Ні, нема в мене батька й не було ніколи, — різко відповів Сергій

— Ну привіт синку, — привітався з Сергієм старий чолов’яга.

На ньому була стара обшарпана куртка, порвані штани та в’язана шапка з діркою. Сергій у той момент якраз машину ганчіркою протирав. Глянув він на старого й сказав:

— Чоловіче, ви, мабуть, помилилися. Йдіть собі далі. Грошей у мене нема.

— Та ну, Сергійко! Подивися, це ж я — твій батько, — повторював чоловік.

— Ви ж не картина, аби я на вас дивився. Кажу ж вам, обізналися, йдіть собі далі.

— Не віриш мені? От глянь, — чоловік дістав з теки документи, — Кулик Андрій Георгійович, а от і фото твоє. Тут тобі один рік.

Сергій уважніше придивився до фото, а потім ще раз глянув на старого. Схожий! І тут, його почала захоплювати лють. Згадав Сергій все, що йому довелося пережити без батька. Кинув він їх з мамою, коли йому був всього рік.

Згадав також, що мама так любила , що навіть відмовилася вдруге заміж виходити, хоча кандидати хороші були. Згадав, як хлопці у школі його били та ображали, а заступитися не було кому. Згадав, як завжди мріяв про батька та кричав ночами, аби той повернувся, от тільки не було його цілих 35 років.

— Ну що, впізнав, синку?

— Ні, нема в мене батька й не було ніколи, — різко відповів Сергій

— Та як же не було, от я всі квитанції зберіг про виплату аліментів. Гроші тобі завжди перераховував. У мене ось тут все збережено! Так, з матір’ю твоєю у нас нічого не вийшло, але це ж життя. Таке трапляється, а свій батьківський обов’язок я перед тобою виконав.

— Життя? А те, що ти покинув нас напризволяще? А коли йшов, невже в тебе навіть серце не боліло, мене лишати? Де ти був, коли я до школи йшов? Тебе не було ні на випускному, ні на моєму весіллі! Де ти був, коли я плакав ночами, а матір прикладала холодний рушник до моїх синців? Вона навіть до поліції хотіла звертатися, але я відговорив. Мені просто потрібно було, аби ти був поряд, аби я бачив, як виглядає справжній чоловік. Та ти мені нічого не дав! І ти ще після цього до мене приходиш?

— Так, прийшов, тому що йти мені немає куди. Я старий і хворий. У мене є однокімнатна квартира, але утримувати я її не можу, тому що всі гроші віддаю на ліки. Ось навіть довідки тобі показати можу. Тому й пришов. Пропоную домовитися й визначити суму, яку тобі не шкода мені дати.

— І є ж в тебе совість! Тебе 35 років не було, а я тепер тобі ще й гроші платити повинен?

— Це елементарна допомога. Я твоїй матері аліменти виплачував, от тепер ти мене утримуй.

— Та я тобі ні копієчки не дам! Йди звідси й щоб я тебе більше не бачив! — крикнув Сергій.

— Так ти зі мною… Ну добре, — з легкою посмішкою сказав старий.

— Ти що, мені погрожуєш?

— Ні, сину, ні. Бувай!

— Краще сказати прощавай!

— Е ні, ми ще зустрінемося з тобою…

Сергія розлютив несподіваний прихід батька й він грізно вдарив машину ногою. Минув місяць й він отримав повістку до суду. У ролі позивача виступав його батько. Виявляється чоловік беріг всі квитанції та документи. Він вимагав відсоток на утримання й суд ухвалив рішення перераховувати певну суму від заробітку Сергія на лікування його батька. Як на зло, у Сергія робота була хороша й зарплатня висока, тому сума вийшла кругленька.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *