25 Жовтня, 2021
Мойва. Вона десь з дитинства, коли пірамідкою в тарілці на столі, хліб, масні пальці і гора голів на газеті…

Мойва. Вона десь з дитинства, коли пірамідкою в тарілці на столі, хліб, масні пальці і гора голів на газеті…

Мойва.

Як багато спогадів пов’язано з тою маленькою рибкою! Вона десь з дитинства, коли пірамідкою в тарілці на столі, хліб, масні пальці, і гора голів з хребтами на ґазеті, а хвостики відкушували, бо то найсмачніше. Ніякі чіпси не порівняються з хвостиками мойви… та які там в сраку чіпси?! А коли ше всередині ікра – то легенько виймав і кусав по кусочку, бо довга і добра і слухаєш, як тріскають на зубах рибинята… де чорне, там гірковата, але мм-м-м!

Йду недавно по базарі, бачу мойва і щось стається – не знаю шо! В голові, з полки двох-річної давності з’являється її смак і запах, хоча я їв її пару раз в житті… та якщо порівняти скільки я разів їв хліб, то мойви я взагалі не їв. Це одна з моїх улюблених рибок. Якшо шо, то я ще карасиків люблю, маленьких, на долоню, щоб посолити, поперчити, всередину цибулі, в муку і на пательню – і щоб до червоного! Хліб чорний, цибуля на четверо, сто грам своєї, і руками… ой… не нервуйте бо захлиснуся слиною.
З мойвою та сама процедура. Але їсти її самому не можна. Треба кликнути колєґів, зійтися в гаражі, щоб слово за слово, випили, похвалили самогоночку, охреніли від мойвочки, поговорили про жінок, а там машини, гастролі, весна, поля, мотори, про владу тільки з матюками, плани, зара шось покажу на телефоні, перекур, купа хребтів, всьо смердять рибою, історії з армії, ніч, посцяти, заспівати, хата, ліжко, добре…

А перед тим… Приносиш мойвочку в торбинці, але не витягуєш, а сипиш в ту торбинку солі, на око, перцю на око. Даєш трошки постояти, але яке там постояти, як хочеш тої риби, як ведмідь боротися! Досипаєш муки на око і калатаєш в торбинці. Короче, рецепт називається – «мойва на око». В пательні вже має кипіти олія соняшникова. Ні в якому разі не можна мойву смажити в маслє подсолнєчном.

Розпікається олія, рухається, чекає… витягуєш з торбинки і з кишками по одній на пательню. І тут починається – мойва скаче, шипить, бризкає, димить, і па-а-ахне! Тут всі, хто зараз читає поділяться на тих кому пахне і кому смердить. На тих, хто любить мойву і тих, хто шкодує кухню. Потім перевертаєш її, вона ломиться, прилипає, знов шипить і злиться! Почервоніла – і в тарілку лопаткою, з дна то, шо пригоріло також. І зразу другу партію і знов скаче… Ставиш тарілку на стіл, і слина… 50 грам і кусаєш в бік мойвочку, дуєш до себе, більше хліба, цибуля – розкіш!

На зображенні може бути: 1 особа, стоїть, десерт та кухня
На зображенні може бути: їжа

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *