30 Липня, 2021
Моя мама вирішила оселитися у мене. Колись вона подарувала мені цю квартиру, я не маю права їй відмовити — але і разом не життя

Моя мама вирішила оселитися у мене. Колись вона подарувала мені цю квартиру, я не маю права їй відмовити — але і разом не життя

Я просто в трансі, зараз гірко жалкую, що колись повелася на батьківську турботу і вирішила дозволити собі слабкість.

Я давно розуміла, що наше лише те, на що ми самі заробили. Те, в чому ми собі відмовляли, через що недосипали ночами – але придбали власними зусиллями. Все ж подарунки, поблажки, все, що нам дали навіть без умов насправді зобов’язує, прив’язує, а часом навіть заганяє в кабалу.

Колись я непогано заробляла, вже спланувала покупку житла. Знала, нехай буду втомлюватися, але обзаведуся власними метрами. Але мама вирішила зробити мені подарунок, заявила: ну навіщо ж гроші витрачати! Можна ж на них купити хорошу машину (ну так, щоб маму по справах возити), з’їздити на відпочинок (звичайно, путівка на двох з мамою, адже квартиру подарувала, а зараз їй відпочити хочеться)

Загалом, квартиру мені начебто подарували, але в повній мірі я її своєю не відчувала, адже мамин подарунок. А значить, мама завжди “бажана” гостя, ну не скажу ж їй, що вона не до ладу?

Мама зі мною і шпалери вибирала, і шторки …

Ну ви зрозуміли.

Спочатку я навіть не розуміла, наскільки все запущено: жила вона з сестрою. Та якраз стала матір’ю, їй потрібна була допомога. Мама допомагала поратися з малюками, брала на себе частину прибирання, готувала – сестра сама не справлялася.

Але ось племінники вже підросли, а сестрі хочеться і самій з чоловіком побути, та й того з тещею цілодобово не так просто доводиться. Словом, бабусю всі люблять, але хотіли б її трохи збавити в житті.

Що виходить на ділі

Мамі не хочеться повертатися в свою квартиру, вона звикла постійно з кимось. А я як раз хочу налагодити особисте життя.

Це означає, і в клуб з подружками сходити, і хлопця до себе іноді запросити. Але запрошувати його відразу до мами – дичина якась. А їй хочеться більше значимості, хоч вона і клянеться: заважати не буду.

Спочатку вона приїхала начебто погостювати. Але ось гостює вже півроку.

Пересуває меблі, як їй зручно. Викинула мій посуд. Готує свою жирну радянську кухню і ридає, якщо я відмовляюся їсти. Перевіряє, як я підлогу мою.

А я з хлопцем розлучилася: адже мама не спить, поки не прийду, а то і на ганку чатує. Обнюхує, чи прийшла я додому твереза ​​чи ні. Навіть на роботу до мене йде з судочками.

Я ось збираюся з партнерами на обід в ресторан, і тут мама на прохідній рветься. Обід привезла.

Класика: тиск, швидка. Лікар каже, нормально все з нею, а мама плаче.

І нагадує: все віддала, щоб квартиру купити, собі нічого не залишила, а тут таке ставлення. А вона, мовляв, є жертвує, щоб мене одну не залишати. Але саме це вона і робить: залишає мене одну.

З мамою на побаченнях я заміж точно не вийду, хіба що за її престарілих знайомих.

Так що доведеться мені все-таки власне житло купувати або знімати. Маму я люблю, але і самій хотілося б матір’ю стати, поки час зовсім не пішов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *