Мій чоловік, який незабаром відзначить 60-річний ювілей, вже 15 років має другу сім’ю, та ще й з його дитиною. Він мав місця на ринку, торгував, а потім зустрів одну продавщицю. Відтоді чоловік зацікавився нічною риболовлею, часто їздив за товаром на всі вихідні. Чи здогадувалася я про щось? Ні! Але про це знали всі наші родичі, але мовчали, ніхто й слова мені не сказав, бо думали, що чоловік мій візьметься за розум і все у нас буде добре. А якось чоловік пішов до сусіда, забувся телефон. Йому весь вечір хтось дзвонив і я відповіла. Той голос і досі мені сниться

Ніколи не думала, що на старість років мене щось може так здивувати в сімейному житті. Я недавно дізналася важку таємницю: мій чоловік, який незабаром відзначить 60-річний ювілей, вже 15 років має другу сім’ю, та ще й з його дитиною. Ця новина для мене була громом серед ясного неба, тільки зараз почала трохи розуміти реальність і переосмислювати своє життя. Вигнала чоловіка, він назад проситься, а я навіть не знаю, що й робити. Загалом, все по порядку.

Я вийшла заміж коли мені було лише 28 років а чоловікові 30, хоча до цього ми з ним зустрічалися ще десь років 2 роки. Було у нас щире кохання, яке підтверджувалося труднощами 90-х років: і в горі і в радості. Важкі були часи тоді у всіх в країні, чоловік намагався займатися бізнесом, але інфляція всі плани наші руйнувала. Іноді доводилося жити на одних пісних крупах місяцями. Хто переживав ці роки, той зрозуміє дуже добре мене. Але ми навіть не сварилися ніколи, не дивлячись на усі негаразди, а тільки підтримували один одного, як могли. А ще в 93-ті році у нас народилася дочка.

Тільки на початку нульових ми якось почали хоч трохи нормально жити. Чоловікові все ж вдалося так-сяк утримати свій бізнес, відкрив кілька торгових точок, найняв продавців, бухгалтера. Він сам їздив по точкам, контролював продажу. Продавщиць я майже не знала, багато з них часто змінювалися, і тільки недавно я дізналася, що серед них була «друга дружина» мого чоловіка, неофіційна правда, але була. Трохи попрацювала, дізналася, що чекає його дитину і пішла в декрет. Це було 15 років тому, тим влітку я в стаціонарі була, довге обстеження робила, дочка у свекрухи на канікулах, мабуть я тоді все й прогавила.

Можете уявити, мій чоловік в 46 років ще раз став батьком, син у нього народився. А тій пані тоді було десь 33 роки, заглянувся на молоду і самотню. Саме тоді він і почав ходити на нічну риболовлю: на вихідні виїжджав на 2 дня, одягався в камуфляж, на ноги сапожищи, вудки в чохлі. Я ні про що не здогадувалася зовсім, навіть в голову лишні думки не приходили: рибку ще й привозив тоді, карасів. Виявилося, що він у місцевих рибалок їх купував. А іноді і без риби приїжджав – мовляв, кльову не було. Або їздив «у відрядження»: нібито, нову партію товару особисто перевірити. Я йому повністю довіряла! Повністю!

Здогадувалася я хоч щось за ці 15 років? Ні, ні на краплину. Дивно, але навіть дехто з наших спільних друзів знав цю таємницю, а мені не говорили, і це дуже неприємно. Мовляв, шкодували мене, сподівалися, що мій чоловік одумається. А тут в цьому році, відразу після новорічних свят, я вирішила залишити роботу. Ну навіщо мені робота: будинок повна чаша, дочка давно заміжня, чоловік у неї багатий, онукові 4 роки, теж ні в чому не має потреби. А тут ще й почалися всі ці обмеження, люди сиділи вдома, магазини чоловіка тимчасово закрили. Чоловік метався по дому, нікуди вийти не можна, на риболовлю – теж, йому постійно хтось телефонував. Він нагадував по телефону, що нікуди вийти не може, сам від всього не в захваті.

Ну а потім чоловік якось вийшов до сусіднього будинку до друга і залишив телефон. А він все дзвонить і дзвонить від якогось чоловіка, чоловіче ім’я тієї жінки на телефоні записано було для конспірації. Хотіла спочатку телефон чоловікові віднести, але думаю – чоловік вже випив, а раптом там якась впливова особа дзвонить. Вирішила сама зателефонувати, сказати, щоб завтра передзвонили. А там мені відразу жіночий голос: «Ало, дорогий, чому ти так довго, я так вже скучила!» Мене як водою холодною. Стала з’ясовувати – хто вона така, а пані і відповіла: «Він сам вам все розповість, він давно вже хотів це зробити!» І відключилася.

Прийшов чоловік вже веселий і справді все розповів – він сам шукав для цього слушну нагоду. Так, 15 років тому закохався в свою продавщицю, адже я тоді зі своїми недугами зовсім перестала звертати на нього увагу. Хотів потім закінчити з нею всі відносини, але вона чекала дитину. Потім народила хлопчика, і його затягнуло: бігав між двох вогнів, і мене любив, і її. Виявилося, що був у нього ще один магазин з успішною торгівлею, який він їй подарував для бізнесу, а всі справи вела наша бухгалтерка за його рахунок, так що та родина теж лиш не жила. Але чоловік став мене слізно запевняти, що любить зараз він тільки мене одну, а там тільки син тримає і все. Але я не витримала – вигнала його, а потім стала плакати!

Дочка нічого не знає. Чоловік телефонує, благає його вибачити, каже, що закінчено все з продавщицею, тільки щоб я з сином йому дозволяла зустрічатися. А я не можу не бачити його, чи не чути: 15 років у неправді прожити – як це? Аналізую минуле – не зрозумію, де я щось упустила? Чому я так сліпо йому довіряла? Чому навіть натяку не було на іншу сім’ю чоловіка? Краще б він тоді про все зізнався і ми розлучилися. А тепер я як бабка стара, мені теж під 60 років, особисте життя вже не влаштувати, майбутнього немає. Люблю я ще його, але розум не пускає його до себе. Не знаю що й робити: на самоті життя будувати? Ну не вийде ж уже те саме сімейне життя, яке було до цього, чоловік все зіпсував! Ну як правильно вчинити?