Мені всього 30. Я ще молодий і хочу прокидатися від ласки дружини, а не від того, що по моєму ліжку стрибає дитина

Мене звати Роман і мені 30 років. Жонатий. З дружиною ми вже 7 років разом. І після весілля я насолоджувався подружнім життям, як міг.  Це було справжнє кохання, яке тривало цілих 5 років.

Далі дружина почала наполягати на тому, що нам потрібен малюк. Запевняла, що це тільки зміцнить наші стосунки. Я особливо бажанням не палав, але проти також не був. Тож ми запланували вагітність і у нас все вийшло з першого ж разу. Тепер же я, як розумієте, сильно про це жалію.

Як тільки народилася наша доня, то все пішло шкереберть. Я не одразу звик до вічних криків, примх, браку часу. Усе частіше  в наші справи почала втручатися теща. Я мало сплю, бо змушений допомагати коханій. Їсти також почав менше. Майже не відпочиваю після роботи. Життя стало просто нестерпним. Останні два роки я, як муха в окропі. З фінансами зараз узагалі важко. Дружина досі не працює, бо сидіти з малою нікому, тож усе доводиться тягнути на власній спині.

Так само інтимне життя просто зійшло нанівець. Усе припинилося ще на останніх місяцях вагітності, коли ми дізналися про ускладнення. Дружину поставили на збереження і на цьому наше активне статеве життя закінчилося.

Зараз на це в дружини не вистачає сил. Я її прекрасно розумію, але така моя потреба.

Через брак інтиму в мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Та й нерви часто підводять. Словом, ситуація настільки напружена, що я не витримую більше.

Дитина у нас часто хворіє. До того ж ще й дуже примхлива і вибаглива. Не уявляю, як жінка дає собі з нею раду.

Ми стали частіше лаятися і ображатися одне на одного все частіше.

Щоб відвести душу я почав зраджувати, приховуючи все від коханої. Але, на її щастя, у світі не так багато дівчат, які хотіли б бути коханками. Така роль їх не влаштовує. Усі вони шукають серйозних стосунків, а я на таке не згоден. Усе ж таки маю сім’ю і розлучатися не збираюся.

Паралельно я ледь не по пів місяця проводжу в лікарні. І стосується це майже кожної частинки мого тіла: і там болить, і тут коле. Це через те, що все так навалилося одразу. 

І найгірше те, що я почав випивати. Хоча ніколи досі навіть потягу до подібного не відчував. А зараз щодня балуюсь пивом. І воно, повірте, добре робить свою справу – знімає напругу, розслабляє. Боюся, щоб до міцніших напоїв не дійшло.

Про доньку з жінкою думаю все менше і менше. Бо вони тільки псують мені настрій.

Усе, чого я прагну тепер, щоб дружина приділяла мені більше уваги, а не віддавала всю нашому малюкові. Так хочеться, щоб кохана, як колись, обійняла мене, поцілувала і таке інше. Але цього немає. Вона й мої прояви уваги відкидає.  Тож через це вона стала мені гидкою! У се в ній мене страшенно дратує. І доньку нашу я, грубо кажучи, не люблю.

Хочу подавати на розлучення. І винною вважаю дитину.

Будете засуджувати?

А подумайте самі: я ще молодий, мені 30 і я хочу ласки, а не клопотів про дитину. Ми з жінкою навіть поговорити спокійно не можемо без участі дитини. Я втомився від цього випробування.

Ось так донька зруйнувала мені сім’ю.

Чи підтримуєте ви погляди чоловіка?

Чому?