– Мені тебе шкода, таких дітей і вороrу не побажаєш!

Я вже 15 років живу та працюю в Італії, місто Болонья. Там я зустріла свого коханого Флавіо. Ми познайомилися на роботі, я тоді працювала в одної сеньйори, а він жив якраз у сусідньому будинку. То він мені допоможе важкі пакети з продуктами занести всередину, завезе до лікарні чи у магазин, вийде на прогулянку, коли я песиків сеньйори вигулювала. 

Рік тому не стало сеньйори. Я спершу думала шукати десь іншу роботу та переїжджати геть. Але Флавіо зізнався мені у коханні та навіть запропонував переїхати до нього жити. Мовляв, не уявляє без мене своє життя, готовий піти за мною на край світу. Тому я вирішила вже потурбуватися про своє особисте життя. Хоча мені вже майже під 50, але гадаю, що ніколи не пізно зустріти своє щире кохання. 

У Болоньї завжди багато туристів і я знайшла підробіток в одному готелі. Приходжу на денну зміну, працюю з 8 ранку по 15 годину, а потім йду додому. Флавіо взяв на себе фінансові обов’язки. Він купував моїм дітям та внукам продукти, пересилав все в Україну. Син Флавіо від першого шлюбу часто заходить до нас у гості на вечерю, я готую його улюблену лазанью. Ми часто утрьох навіть виходимо на прогулянку та купуємо джелатто. Це типу як місцеве морозиво у італійців. 

Хоча ми з Флавіо не були заручені та офіційно не розписані, але я почувалася з ним, як за кам’яною стіною. От справжній чоловік, який готовий захищати свою кохану. І він досить швидко знайшов спільну мову з моїми дітями та внуками, ми кожного вечора телефонували до них у Скайпі. Флавіо висилав їм на свята модні речі, дорогі напої, а внукам багато іграшок. Виходило десь дві величезні коробки, які ми ледь запихали в автобус. 

На різдвяні свята ми вирішили поїхали до України. То ж родинні свята, ще й така ситуація в країні, що хочеться бути разом. 

На 6-7 січня ми поїхали до старшого сина у Тернопіль, а 18-19 були вже у доньки в Луцьку. Однак, Флавіо не був задоволений такими святами. Його дуже бентежило фінансове питання. 

Наприклад, у моїх онуків останні айфони 13 моделі. В Україні вони коштують майже тисячу доларів! Звісно, це все було придбано на мої кошти, які пересилала їм. Але ж мені нічого не шкода для онуків! Тільки от Флавіо дорікав, що для малих це надто дорогий подарунок і вони не будуть це цінувати. 

А у сина була нова машина, Лексус. Модель не з дешевих, майже 30 тисяч доларів коштує. Ще й невістка має дорогу косметику італійську, чобітки модні, шубку та сумочку. 

Коли ми поверталися вже до Болоньї, то Флавіо вирішив зі мною серйозно поговорити:

– Ти ж розумієш, що твої діти дуже безвідповідальні та марнотрати! 

– Це ти про що?

– Ну звідки у них гроші на дорогу машину та речі? Це ти їм надсилала гроші зі своїх заощаджень. 

– Так це ж мої діти та онуки, я не можу їх залишити…

– Але вони вже дорослі! Вони марнотрати! Від тебе хочуть тільки грошей. Ще на старості років ти їм будеш не потрібною та вони проженуть тебе з будинку. 

Я дуже образилася на Флавіо. Адже це мої рідні діти, я хочу їм якось допомогти. Ну бо зараз в Україні така проблема з роботою, моїй доньці зарплату урізали, син взагалі хотів на заробітки їхати, але його за кордон не пустять. 

А ще мене дуже насторожила фраза Флавіо про мою старість. Невже він не хоче зі мною прожити, а планує вигнати до України? Бо його слова про старість прозвучали як натяк. 

Та і я дійсно не знаю, чи діти мене потім приймуть додому. Раптом Флавіо має рацію?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!