19 Вересня, 2021
Мені так соромно. Мовчки підхожу до бабці, опускаю низько очі, протягуючи стогривневу купюру. «Йой, дєкую вам, паночку, дєкую. Маю 87 років…»

Мені так соромно. Мовчки підхожу до бабці, опускаю низько очі, протягуючи стогривневу купюру. «Йой, дєкую вам, паночку, дєкую. Маю 87 років…»

Андрій Боєчко

Старенька бабуся з поораним роками обличчям продає на базарі пакетик сушених грибів і варення з малин.

Втомлені очі і жовті, наче пісок в пустелі, руки..
Згорблена і худа, наче зрізана блискавкою гілка трепети, стоїть , злякано озираючись навкруги.

Гуцульські постоли, праний-перепраний сведрик, надягнений на того самого віку бавовняне плаття буро-зеленого кольору, на голові колись яскрава хустина, на якій блідо-жовті маки переплітаються з ледь блакитними волошками.

— Слава Ісу, бабцю, то дикі малини ци з городу?
— Дикі, сину, дє в нас городи. Я з горив, з Шібеного.
— А шо куштує?
— П‘ідесєть.

Беру півлітрову скляночку, вивчаючи вміст.
Малина дійсно дика, маленька-маленька, розміром трошки більшим, як файна афина.

— Бігме Боже, паночку, то з лісу. Гезде накрутила п‘єкь слоіків, малинів було мало сего року. Три попродаю, а дви си лишу, бо зима.

— Діковать, бабцю, а шо за гриби хочете?
В пакетику у бабці висушена суміш білих і трошечки дрібних голубіночок. Визирають із-за білих, наче малі діти з припічку.. Оченята злякані, бігають в різні боки, неначе бояться, що хтось довідався про ту цукерку, відкладену на свята, яку вони вночі тихенько з‘іли під ковдрою.

— Сто гривнів дайте, то файні гриби, я сама збирала тий шушила. Вере, на печи, всі біленькі, чискі.
— Та де то біленькі, дивітси, голубінки — якось різко відповідаю старенькій, кладу пакетик, тай іду до жінки, перед якою лежать два величезних пакета сухих білих і лисичок.

Жінка продає то не дорого, якість гриба хороша, запах фантастичний.
Розраховуючись, краєм ока зачіпаю стареньку, від якої щойно відійшов.
Вона витирає хустинкою вологі червоні очі.

Що ти за бездушне створіння — кричить на мене мій мозок! Падло ти зажерливе, суkа кінчена..

Ти мав би купити у бабусі все, що вона тримає в сухих і майже мертвuх рученятах. І не питати скільки то коштує, покидьок.

Відчуваю, як краплина поту стікає по скроні.
Мені так соромно, що не знаю куди сховати очі.

Ніхто того не помічає.
Перехожі торгуються за городину, фасулі, повз проходять діти.
На мить мені здається, що один з дітлахів показує на мене пальцем.
І я не знаю куди сховатися..

Мовчки підхожу до бабці, опускаю низько очі, протягуючи стогривневу купюру.
— Йой, дєкую вам, паночку, дєкую, помолюси завтрі за ваше здоровлє, коби ви сти дожили, єк баба. Маю вже вісімдесєкь сім рокив..
Дєкую, бо вжі гезде ахтобус мий, мушу бічи, бирше не буде нині..

Мій мозок знову контузить!
Рве на шматочки.
Що ж ти робиш, придурку, бери у бабці все, ти ж щойно купив у сусідньої продавчині такі самі гриби, але втричі дорожче. Де твоя совість, Андрію?!!!

Бабуся спаковує в старенькиу радянську бавовняну сумку свої непродані начиння, оглядаючись на той автобу, який зупиняється на узбіччі..
Не я, а хтось інший, той, що залишився в дитинстві, витягує з моєї кишені гаманець, дістає звідти двісті гривень, і дає бабусі..

— Будьте здорові, бабцю, не хворійте, бережіть себе. Дякую вам за все. — каже той інший, і штовхає мене в спину..
Так, аби я швидко зник і не ляпнув чогось зайвого.
— Мала сь трох дітий — тихенько, крізь сльози, шепоче бабуся, хапає мене за руку, нахиляється, як перед попом, і тягне ,щоб поцілувати…
Я вириваю руку і відхожу..
Мені досі соромно за себе і мерзенно..
Через мить озираюся.
На тому місці, де стояла старенька, залишилися три склянки малинового варення.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *