27 Березня, 2023
Мама – ваш ангел-охоронець. Тільки крила під халатиком стареньким ховає

Мама – ваш ангел-охоронець. Тільки крила під халатиком стареньким ховає

– Ох, доцю, я не знаю, що робити. Ну, може я вдома залишуся? То ж кафе, треба гарно одягнутися. А я навіть кофтинки не маю, взуття вже протоптане, – зітхала пані Галина та накинула на себе теплий халатик бірюзового кольору. 

А тут родичі запросили всіх у ресторан. Треба гарно одягнутися, нову сукню купити, черевики, зачіску зробити. Пані Галина вагалася, чи йти, бо то ж треба гроші на вбрання. А в доньки соромно просити, у неї ж кредит, дітки.. 

– Мамо, ну що ти таке кажеш? Вперше за стільки років є нагода в люди вибратися! То ще й у дядька іменини, вони образяться. Не переживай за одяг чи подарунок, я заплачу. Якраз премію дали на роботі. 

Пані Галина завжди обирала звичайні сірі светрики чи штани. Ну а куди їй ще виходити? Таке, що не шкода, коли зноситься і на ганчірки потім взяти. Пішли на базар шукати сукню. То якась дуже яскрава, то якась дуже коротка, то ще на молоду дівчину фасон. Ну а пані Галині вже 70, куди їй дефілювати? 

От вже взяли звичайну сукню, бежевого кольору. З кишеньками біля поясу, невеличка стрічка мережива на рукавах та знизу. Однак, чогось не вистачало. От ніби просився ще аксесуар для сукні. 

Базар помалу закривалися, деякі продавці збирали речі та манекени в буси. Дійшли вже до останньої точки, аж тут пані Галина побачила палантин. У білі піони, з китицями гарними, теплий, що можна під пальто чи куртку одягати. 

– Ой, яка краса, – тихо промовила пані Галя та торкнулася палантина. 

– Подобається? Добре, ми купуємо. Навіть міряти не будемо, тут без решти якраз, – тішилася донька. 

На святі пані Галина виглядала як справжня квітка. Всі гості хвалили її гарну сукню та палантин. Узор дуже личив до її небесно-голубих очей. Марині на секунду далося, що мама в душі помолодшала через той шарфик. Навіть коли її дядько до танцю та хустинки запросив, то не відмовила. Так танцювала, кружляла з тим палантином, наче сама от-от розквітне. 

Це був останній щасливий спогад про маму. Через декілька тижнів пані Галини не стало. 

Марина довго не наважувалася зайти в її кімнату. Але треба перебрати речі, повитирати пилюку, поприбирати у квартирі. Вона все чекала, коли з кухні вийде мама. Знову почне казати, як донька схудла та частуватиме пиріжками. З вишнями, абрикосовим варенням, малиною. Марина в дитинстві за ці пиріжки годна була душу продати. 

Як їй не вистачало тих обіймів у теплому, бірюзовому халатику. Здається, що вона подарувала мамі десь років 3 тому точно. Але на ньому досі нема жодної ниточки та дірочки. Так старенька любила цю річ та оберігала її. 

Дівчині здавалося, що це все сон. Ну зараз, зараз мама повернеться. Вона, напевно вийшла на базар, бо там привезли смачні мандарини та шоколадки. От зараз вона прийде, запросить до столу, заварить теплого, домашнього чаю з меліси та м’яти. Сяде скраєчку столу, візьме чашку в руки та нарікатиме на своє хворе серце. А потім ввімкне свій улюблений серіал та буде розповідати, що було у минулій частині. Хоча Марина жодної серії не бачила, але з цікавістю слухала. 

Від теплих спогадів її відірвав чоловік Василь. Марині часом здавалося, що у нього замість серця якийсь твердий камінь. Бо чоловік ще 10 років тому втратив своїх батьків, але на похоронах ні сльозинки не зронив. От як йому так вдається триматися? Марина довго плакала, коли дізналася про мати, що аж схудла. А очі напухли, почервоніли, руки постійно тремтіли. 

– Твоєї мами? Так, пам’ятаю. Піони дуже красиві. Це ж її улюблені квіти? А мені мама колись, ще як я в 11 клас пішов, то книгу подарувала. Там ще в кутку, на останній сторінці гарно написала “Моєму Василькові. Від мами”. Я її постійно шукав після того, як мами не стало. Всю квартиру перерив, а вона ніби зникла. Так що ти цей…

Марина помітила, як затремтіла нижня губа в її чоловіка:

– Ти бережи той шарфик. 

Василь сів на диван та затулив очі долонями. Ніби він про щось довго думав, важко зітхав, поринув у своє дитинство. 

Марина підійшла до Василя та накинула на нього палантин. Тоді у квартирі так тепло стало вмить. А через мереживні штори побивалося безліч сонячних зайчиків, які бігали по паркеті та стінах. Наче на них з неба дивилася пані Галина.

То скільки років вам би не було. У якій країні ви б не знаходилися – вас завжди буде любити мама. Вона ваш ангел-охоронець. Правда, крил не має. Може, десь під халатиком бірюзовим ховає… 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *