Лист із окупованого Херсону. Його повинно прочитати якомога більше людей!

«Наташа, ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться. Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони великі, що вони сильні і ми хочемо жити з ними.

Ми опускаємо очі і повторюємо, а в голові крутиться – як же ви, с@ки, боїтеся, якщо вам, для вашої величі, потрібно, щоб хтось про цю велич повторював. Як ви самі в собі не впевнені.

Це як, статевий акт з iмпотeнтом, якому треба нескінченно повторювати, що він сильний, що в нього все виходить, дуже довго і вперто для нього старатися і при цьому думати, коли ж це болісне знущання, нарешті закінчиться.

Ми повторюємо це для того, щоб зберегти нас усіх. Тому, що дуже складно воювати беззбройній людині проти безмозглого тулyба з автоматом.

Тому, що потім, коли цю нeчисть виженуть із нашої землі, нам треба буде упорядковувати місто. З ким би ми зараз не говорили, у всіх одні слова.

Слова, що у місті запах гнилі. Нам, напевно, потрібно буде дуже багато миючих засобів, щоби просто довго мити тротуари, будинки, і навіть дерева. Тому що все, до чого торкалися ці нeлюди, має запах гнилі.

Вчора одна жінка, пенсіонерка, відмовилася повторювати, що вони великі. Три здорові мужики її рoздягнули і залишили на вулиці, заборонивши комусь підходити до неї, щоб допомогти.

Три години вона роздягнена стояла на вулиці і тільки голосно говорила:

“Не підходьте до мене, мої рідненькі. Не наражайте себе на небезпеку. Будь ласка! У нас ще буде з Вами дуже багато справ… Потім!”

І ще. Вони крадуть.

Вони крадуть усе.

Мені навіть складно вигадати, що вони не крадуть.

Ми ніколи не бачили крадіжки у таких масштабах. Починаючи від дитячих іграшок і закінчуючи ящиком овочів, які підгнили.

Вони бояться, бо у місті постійно розклеюють листівки.

Наші листівки із українською символікою.

Ми чекаємо на ЗСУ. І коли вони будуть близько, то херсонці голими руками та зубами рoзправлятимyться з нечистістю.

Вони це відчувають.

Тож поспішають.

А ми зачекаємо. Зачекаємо… Зціпимо зуби, стиснемо кулаки до оніміння в пальцях і чекатимемо. Тому що нам є заради чого чекати.

Щоб було раз і назавжди. І жодного з цієї нечисті не лишилося.

А потім митимемо місто.

Довго.

Наташа, передайте всім, що Херсон – це Україна!

І, якщо можете, моліться за нас, називаючи у своїх молитвах усі українські імена. Тому що це наші імена…»