– Любий, ти не панікуй! Але я не знаю, де твоя матір!

– Нарешті я вдома! – радів Микола виходячи з вагона потяга. Він щойно повернувся з місячного робочого відрядження та поспішав додому. – Ото діти зрадіють подарункам!

Так у трикімнатній квартирі на нього чекала дружина з дітьми та старенька мама. Раніше вона не жила з ними, але сталось так, як він хотів. Після того, як син одружися він запропонував матері продати їхній будинок у селі й купити квартиру у місті на них усіх

Після довгих тижнів вмовлянь мати таки погодилась. Зрештою у такому поважному віці краще, коли поруч є рідні, та й у квартирі більше зручностей і лікарня близько. Переїхала пані Оля до сина і все наче було добре. З внуками допомагала, пиріжки пекла, прибирала, коли невістка не встигала. Ділили побут і горя не знали. Принаймні так думав Микола.

– Ураааа! Тато приїхав! – кинулись синочки обіймати свого улюбленого татуся, який тримав у руках величезні пакети. – А що ти нам привіз?

– Привіт! Я так за вами скучив! Тримайте, це вам! Привіт, кохана! – Микола поцілував дружину та міцно обійняв. От тільки було те, що його насторожило. Його мати не вийшла привітатися, хоча завжди це робила.

– А мама де? – спитав стурбовано чоловік.

– Вона в санаторії! Не хвилюйся.

Після кількох секунд ступору Микола змирився з цією новиною. Справді, його мати ніколи не відпочивала у санаторії, то чому б і ні? Тим більше для чого дружині його обманювати? За ці роки в шлюбі вона завжди була з ним чесною.

Та минав тиждень за тижнем, а мати все ще не дзвонила. Миколу це насторожувало ще більше. Тим паче на його дзвінки вона теж не відповідала. Тоді він не стримався і прямо спитав у дружини.

– Де моя матір? Ти казала, що вона в санаторії, то чому вона навіть трубки не бере? 

– Любий, ти не панікуй! Але я не знаю, де твоя матір! 

– Як це не знаєш? – вигукнув той. – Ви жили разом, куди вона пішла? І чому її документи тут? Що відбувається?

– Я не могла більше за нею доглядати! Це важко! У мене і без того своїх справ по горло. Я просто сказала їй, що нам без неї б краще жилося. І з того дня вона не поверталась сюди! – заявила дружина.

Цілий вечір чоловік їздив машиною у пошуках матері. Та її ніде не було. Він був усюди, де вона знала місто, обдзвонив пансіонати та лікарні – нічого. Та проїжджаючи повз місцевий парк він помітив знайомий силует.

– Мамо? – він кинувся до бабусі, що схилилась, сидячи на лавці. На його слова жінка обернулася і він побачив, що її очі повні сліз.

– Синку! Боже! – і кинулася обіймати сина.

– Що ти тут робиш, що сталося? Я клянуся тобі, що нічого не знав! Поїхали додому! 

На заправці він купив для мами гарячий чай, печиво і подзвонив дружині, спокійним голосом промовив:

– Я через 20 хвилин буду вдома. У тебе є рівно стільки ж часу, щоб зібрати усі свої речі й піти геть!

Як думаєте, син правильно вчинив?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.