Наш народ – це щось унікальне! Тільки українці здатні пожертвувати собою, своїм часом, грошима заради того, щоб допомогти ближньому.
Їду в Київській маршрутці – людей хмарінь. Водій ще пожартував з якимось чоловіком:
– Ото сьогодні заробіток солідний! Гляди, і премію мені випишуть.
Я кинула 15 гривень, протислася всередину, натягнула навушники і тільки й мріяла про те, щоб якнайшвидше дістатися додому.
– Вона народжує! Викликайте швидку!
– Та яка швидка? Вони не встигнуть. Погляньте, он вже води відійшли.
– Терпи, красуне, не в маршрутці ж тобі народжувати.
Всі дружно почали продумувати план дій, але водій перевершив всі очікування:
– Наступна зупинка пологовий будинок!
Ніхто й не пискнув – всі прекрасно розуміли, що бідолашній треба допомогти. Хоча ні, брешу! Одна пані таки виділилася:
Водій не розгубився:
– Ось Вам ваші 15 гривень! Компенсацію за моральну шкоду оплачувати?!
Сміялися всі, крім дівчинки, що от-от мала народити. Біля пологового будинку всі чемно вийшли, навіть дякували водієві за таку екстремальну поїздку – мчали ми з такою швидкістю, що можна було б в гонках першість взяти.
Водій підхопив дівчину на руки, а я не могла просто так їх двох залишити. Зголосилася помогти. Закрила маршрутку і полетіла до пологового.
Поки бігла до приймальної найшла в сумочці вагітної телефон. Дякувати Богу без паролю! Набрала номер “Коханий чоловік” і все детально розповіла.
Ми з дядьком Петром сиділи біля молодого татуся поки лікар не повідомив, що в світі стало на одну прекрасну дівчинку більше. Такої щирої і простої людини я вже давно не зустрічала. Хоч звичайний водій маршрутки, а такий мудрий і цікавий, що мені аж дух захоплювало.
Ось, що я називаю Україною! Пишаюся, тим, що в нашій країні народжуються такі люди.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
