18 Червня, 2021
Квартира, 2 машини, велика дача – все, що було у нас, на паперах належало моїй матері. Я хвалила себе: «Яка я молодець, подумала про майбутнє.» Чомусь в розрахунок я брала тільки можливість того, що свекруха може мене обібрати. Про те, що моя мати до старості може злетіти з котушок, я не замислювалася. І ой як даремно!

Квартира, 2 машини, велика дача – все, що було у нас, на паперах належало моїй матері. Я хвалила себе: «Яка я молодець, подумала про майбутнє.» Чомусь в розрахунок я брала тільки можливість того, що свекруха може мене обібрати. Про те, що моя мати до старості може злетіти з котушок, я не замислювалася. І ой як даремно!

Всі 19 років мого шлюбу, ми зі свекрухою були як кішка з собакою. До свекрухи у мене були цілком банальні для мого становища претензії: вона постійно суне свій дуже довгий ніс в наші справи.

За згодою чоловіка, все нажите в шлюбі оформлялося на мою маму: при думці, що щось трапиться з чоловіком і мені доведеться ділитися зі свекрухою, мене трясло. Чомусь я була впевнена в тому, що успадкувавши майно сина, свекруха не дасть нам з дітьми спокійно жити.

Квартира, 2 машини, велика дача – все, що було у нас, на паперах належало моїй матері. Я хвалила себе: «Яка я молодець, подумала про майбутнє.» Чомусь в розрахунок я брала тільки можливість того, що свекруха може мене обібрати. Про те, що моя мати до старості може злетіти з котушок, я не замислювалася. І ой як даремно!

Важка робота, діти-підлітки зі своїми закидонами, інтрижка чоловіка – останнім часом навалилося дуже багато всього. Мамині проблеми з алкоголем і сусідка матері, що стала їй кращою подругою по пляшці, я випустила з уваги.

Прочухалася я тільки тоді, коли нас прийшли виселяти. Великі дяді в чорному дали нам кілька днів, щоб звільнити квартиру. Машини у нас забрали відразу. Мама переписала все, що у неї було, на свою сусідку. Ні, не все звичайно: свою квартиру вона розсудливо залишила собі.

Чоловік був в люті, діти – в шоці від вчинку бабусі, а я не знала, що думати і робити. На мене посипалися звинувачення від чоловіка і дітей: що все, що відбулося – моя вина. Мати не йшла на контакт. Вона один раз відкрила двері і, ледве ворушачи язиком, промовила:

– Ти про мене забула, а сусідка моя мене завжди підтримає і зрозуміє. Їй потрібніше – вона одна дітей виховує.

«Завжди підтримає і зрозуміє»? Скоріше вже, завжди наллє.

Додому в той день я поверталася, як побита собака. Нашу з чоловіком працю моя мати просто спустила в унітаз. Ми спробували визнати її недієздатною, але у нас нічого не вийшло. Чеками і переказами ми теж нічого не змогли б довести: майно дарувалося мамі з нотаріальної згоди чоловіка, спочатку все було куплено на моє ім’я.

Чоловік навідріз відмовився орендувати житло. Він з дітьми вирішив переїхати до своєї матері. Моєї зарплати на оренду житла і нормальне життя не вистачило б, навіть якщо я почала б працювати без вихідних. Понуро опустивши голову, я смиренно стукала в двері будинку свекрухи.

Я очікувала знущань і підколів, причіпок і моралей. А отримала підтримку. Свекруха обняла мене і сказала:

– Все буде добре. Заробите ще на квартиру, або на будинок. Он – у сусідів ділянка продається, будинок побудуєте. Не переживай. Почувайтесь як удома.

Мені було соромно, як ніколи в житті. Адже, за великим рахунком, все нажите нами було куплено чоловіком – він багато років їздив вахтами на північ, бувало, по півроку не повертався. І я, через свою жадібність і необгрунтовану ненависть до свекрухи, все втратила.

Я взяла відпустку на роботі і цілими днями лежала в ліжку і дивилася в стелю. Сил не було ні на що, нічого не хотілося. Єдине, що я могла робити – це ридати в подушку.

З чого я взагалі взяла, що я – найрозумніша і хитра? Усвідомлення жебрацтва і того, що, завдяки мені члени моєї сім’ї стали бомжами, накривало мене з головою. В голові іноді промайнула думка: застрахувати себе, щоб чоловік і діти отримали гроші на квартиру. І «героїчно» піти з життя.

Як не дивно, вивела мене з цього стану мати чоловіка. Ми ходили по гриби та ягоди, вона змушувала мене працювати на городі. Після 20 років знайомства, ми знайомилися заново.

Молода я була, дурна. Не розуміла, що свекруха з самого початку хотіла для нашої сім’ї тільки добра. Шкода, не можна повернути час назад. Підозрюючи в жадібності маму чоловіка, я сама була такою. І мені дуже шкода.

Ми, за згодою мами чоловіка, вирішили не будувати будинок, а залишитися жити у свекрухи. Вона вже старенька, допомога їй не завадить.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *