– Коли з тобою говорять українською, то ти теж говори! – Почему? – здивовано питає продавчиня. А я стою і чекаю, що ж буде далі…

Одного дня ми з сином пішли гуляти. Одеса, субота, обід. Син побачив зоомагазин, повів мене всередину і каже:

– Тату, а купимо котикам їжу?

– Тебе какую, мальчик? – з-під прилавка відповідає продавчиня років 50. – Мягкій или твьордий? Сколько грам? 

– Отой жовтий! Тато зараз дасть гроші! – хазяйновито відповідає мій майже чотирирічний син.

– А, ну хорошо! Потому што я думала ета ти будєш покупать!

– Ні! Мій тато!

– Дайте, будь ласка, он той ліворуч! – втручаюся у діалог я.

– Сколька?

І раптом з підсобки заговорила інша жінка, строго, впевнено:

– Коли з тобою розмовляють українською то і ти теж переходь на українську! 

– Почему? – здивовано питає продавчиня, а я продовжую за усім цим спостерігати.

– Ти не чула, що вийшов закон? У будь-який момент заходить поліція і виписує нам штраф! Мені цих розборок не потрібно, зрозуміло? – обізвався невідомий голос. – Молодий чоловіче, ось, проходьте сюди. Скільки грам корму вам потрібно?

– 150! Дякую! – кажу до них, – Синку ти тут почекай, я розрахуюся.

Поки продавчиня зважувала корм їхня розмова продовжувалась.

– Што, страшна? – тихо каже перша.

– Аякже! А може нас зараз записують, ти про це не подумала? – шепоче друга. 

– Добре! – перейшла на українську та, що нас зустрічала. – Будь ласка, ваш корм. Це буде 75 гривень!

Я ставлю свій пакет на полицю, дістаю гаманець. Даю їй сотню. А вона мені решту.

– Прошу, ваша решта, заходьте до нас ще!

– Добре, зайдемо! – відповідаю їй.

– Гарного дня! 

– Дякую, вам теж! – кажу їй і розвертаюсь, а за спиною чую знову їхній діалог.

– І што мнє тєперь прийдьотса язик учіть? 

– Та не язик, а мову! Ти хоча б елементарні фрази вивчи! Так до тебе ніхто не примахається!

Що думаєте про це?