– І як це ти нас в квартиру не впустиш, де нам жити? – Не треба тобі цього знати, будете жити на орендованій!

На початку березня я з невістками Надею та Оленою виїхали до Німеччини. Самі розумієте, яка біда творилася в Україні, залишатися у Полтаві було вкрай небезпечно. Тим паче, у нас були маленькі дітки, і на цьому наполягали мої сини:

Мій чоловік Олександр вже років 15 точно на заробітках у Німеччині. Тоді у нас було дуже скрутно з грішми, не вистачало синам на якісь зимові курточки чи взуття. А якось сусід наш запропонував Олександрові гарну роботу у Берліні. Мовляв, там дуже добре платять, не треба сильно “напрягатися”, ще й до того дають кімнату у гуртожитку. Тому Сашко без вагань погодився. 

І знаєте, хоча між нами була велика відстань, але це пішло нам на користь. Ми відклали гроші на ремонт будинку, добудували другий поверх та ще гараж. Сини мали не тільки гарний одяг, але й нові гаджети, телефони, ноутбуки. Помалу назбирали суму їм на навчання. А потім вже оплатили весілля та кожному по квартирі змогли купити. Олександр до нас часто телефонував у Скайпі, пересилав через сусіда продукти, якісь крупи, олію, солодощі. 

Я гадала, що після того, як ми купили житло синам, Олександр повернеться додому. Бо Антон та Артур вже дорослі, мають гарні роботи. Врешті-решт, ми стали з Сашком бабусею та дідусем. Однак, після народження першого онука чоловік категорично відмовився повертатися.

– Що я в тій Україні забув? Знову будемо з тобою останні копійки рахувати та продукти на акції купувати? Ні, я до злиднів знову повертатися не хочу! – дорікав мені у слухавку. 

Я вже безліч аргументів наводила – діти самостійні, онуки з’явилися, я знайшла нормальну роботу, треба на Батьківщину повертатися. А Олександр постійно казав, що таких грошей, як у Берліні, він ніколи в Полтаві не заробить.

Хоча мені гріх нарікати на гроші. Вони ж дійсно зайвими ніколи не бувають. Однак, я дуже сумувала за чоловіком, хотіла, аби він більше часу з родиною проводив. Врешті-решт, робота не замінить йому сім’ю! Олександр приїздив у Полтаву хіба два-три рази на рік. 

І в лютому це все почалося. Мені аж страшно згадувати. Сини одразу скомандували в один голос “їдьте у Німеччину”. У нас були дві години на збори, ми у валізи скидали все, що під руку попадалося. Майже добу їхали з Полтави до Краківця на кордон, а потім з Польщі ще автобусом до Берліну. 

На вокзалі нас зустрів Олександр. Одразу почав всіх обіймати, цілувати. Видно, що він дуже сильно переживав за нас. 

– Я вас зараз завезу до одного чоловіка, будете там жити. То мій співробітник, має великий будинок, – казав чоловік у машині.

І я трохи так здивувалася та навіть обурилася. Знала, що Олександр орендує квартиру біля своєї роботи. Але чомусь відправляє нас до якогось “друга”. Ні, ви не подумайте, я не вимагала якийсь палац чи номер у п’ятизірковому готелі. Просто навіщо нам жити у чужої людини, коли Олександр має житло? 

Така думка мене наштовхнула на те, що в Олександра є якась інша жінка. Ну бо інакше я не можу пояснити таке ставлення. 

Ми пробули у Берліні до серпня. Олександр допоміг влаштувати онуків у садок для біженців, знайшов невісткам підробітки на заводі. Ще привозив продукти, брав на прогулянку. Його друг, пан Лукас, з нас не взяв ні єврика за те, що ми жили у його будинку. 

Однак, Олександр ніколи не залишався з нами на ночівлю та не запрошував у свою квартиру. Я вже навіть прямим текстом питала “що, коханку ховаєш”. Але тоді ми починали дуже сваритися. 

– Я тебе врятував, а ти ще думаєш, що я маю іншу жінку? Геть здуріла?! – лаявся чоловік. 

Повірте, вже навіть невістки думали, що Олександр мені зраджував. І мені дуже від того було боляче, я плакала сильно. Хатні справи інколи відволікали від дурних думок, але ненадовго.

Тому я вирішила, що буду повертатися. Якраз тоді вже почали звільняти окуповані території, сини дуже за дітками скучили. Ну і я не могла поруч з Олександром знаходитися. Навіть було дуже стидно невісткам дивитися в очі. 

Я вже намагалася серйозно поговорити з чоловіком, але він удає, що нічого не відбувається. Але як я ще можу пояснити таку дивну поведінку? Рідні жінка та онуки приїхали до нього, він навіть у квартиру не запросив. Ну точно щось від мене приховує!