16 Жовтня, 2021
Галина пішла від своєї сім’ї коли молодшій донечці виповнилося лише 5 років. Двом старшим, двійняткам, було по 7. Три дочки, спокійний та добрий чоловік, свій будинок. Все, для щасливого життя, у Галини було, але її це не радувало.

Галина пішла від своєї сім’ї коли молодшій донечці виповнилося лише 5 років. Двом старшим, двійняткам, було по 7. Три дочки, спокійний та добрий чоловік, свій будинок. Все, для щасливого життя, у Галини було, але її це не радувало.

Галина пішла від своєї сім’ї коли молодшій донечці виповнилося лише 5 років. Двом старшим, двійняткам, було по 7. Три дочки, спокійний та добрий чоловік, свій будинок. Все, для щасливого життя, у Галини було, але її це не радувало.

Дуже гарна зовнішність окрилювала, кликала випробувати долю, насолоджуватися молодим життям і вона не встояла. Познайомившись із заїжджим водієм, вона залишила своїх найрідніших людей і поїхала з рідного села не озирнувшись.

Її душа завжди рвалася в місто, до ошатних та гарно вихованих людей, до красивого життя. А сільська сім’я що могла дати Галині?

Невеликий будиночок, діти, кози, кури, свині, город.

Все це дуже набридло Галині ще в батьківському домі. І прожити так все своє життя жінка зовсім не хотіла. Ось і зважилася все та всіх залишити і поїхати назустріч своєму щастю.

Григорій, водій-далекобійник, виявився досить таки доброю людиною. Він повірив всьому, що наговорила про колишнього чоловіка Галина. Що він у неї дуже поганий та недобрий, що не дає грошей, що вона все робить сама по господарству, а чоловік їй зовсім не допомагає. Як вона втомилася з трьома дітьми та великим городом.

Григорій вірив, і щиро запевняв жінку, що Галина може забрати своїх дітей з собою. Він проти дітей нічого не має, виховає їх, як власних, як своїх рідних.

– Нехай живуть з нами, я не проти, – говорив зі щирим розумінням він. – Гроші у мене є, виростимо дівчаток, як своїх.

Але Галина категорично не погоджувалася з ним. Вигадувала всілякі небилиці, що дітей чоловік не віддасть. Просила почекати трохи, щоб колишній чоловік взявся за розум.

А поки що спокійно розпоряджалася гаманцем Григорія.

Вона відразу ж занурилася в галасливе та захоплююче міське життя. Стала працювати в перукарні, спочатку помічницею. Потім освоїла нескладні стрижки, і стала непогано заробляти.

Галина зробила собі нову зачіску, одягнулася і вирішила, що вона народжена для багатого, щасливого ​​життя. Не дарма ж її природа наділила такою неймовірною красою. А Галина і дійсно була дуже красивою жінкою.

Коли Григорій їхав в рейс, Галина запрошувала в будинок подруг. Вони гуляли та веселилися. Потім гуртом йшли на танці. Це нове життя захопило Галину, вона легко викреслила з пам’яті трьох дочок і колишнього чоловіка на цілих двадцять років.

Жодного разу не згадала вона про кинуту сім’ю. Нічого про них не чула, не знала. Її ніхто не шукав, так як коротка записка, залишена чоловікові, давала зрозуміти, що поїхала вона сама, добровільно і назавжди.

Сім’я не стала їй нав’язуватися. Навіщо? Кожен вибирає свою дорогу сам, і сам повинен її пройти.

А Галина була задоволена своїм життям. Дванадцять років пролетіли, як чудовий сон. У неї відмінно все склалося. Григорій побудував величезний будинок, басейн. Сама Галя вже давно не працювала. Грошей вистачало на усі її потреби. Вони їздили з чоловіком по закордонним курортам не раз у рік, а три-чотири.

Дітей у них не було. Це засмучувало Григорія, але Галина була тільки рада. Які діти? Навіщо? Їй і так добре!

Проблема постукала холодної зимової ночі, 7 років тому. Григорія, несподівано, не стало. Не стало веселого доброго чоловіка, який вірив кожному її слову, і нічого для неї не шкодував. А без нього всі справи покотилися під укіс.

А коли минуло 7 років, то Галина раптом виявилася одна, на орендованій квартирі. Недужа та нікому не потрібна.

Виявилося, що королевою вона була тільки для Григорія. Інші, що були після нього у Галини, королевою її не вважали. Їли, жили за її рахунок. На слова захоплення не скупилися, але затримувалися ненадовго. І, схоже, всерйоз її не сприймали.

Останній, Мишко, навіть до свого дому не пустив, коли банк забрав за борги її триповерховий будинок, який колись побудував для неї Григорій.

Галина тоді проплакала весь день. Сама стала жити на якійсь брудній орендованій квартирі. Тимчасово, так як могла дозволити собі тільки таку. Але і цьому вона була рада.

Регіна намагалася, звичайно, встати на ноги, шукала якусь роботу. Адже 48 років, це зовсім не вік. Ще багато можна зробити, але фахівець, після обстеження повідомив, що шансів на довге життя у неї немає.

Після цих слів Галина більше не сумувала. Вона сиділа в темній кімнаті, не запалюючи світла. Щоб в тьмяному дзеркалі, навпаки, не бачити своє обличчя, поріділе волосся і тьмяний погляд.

Від колишньої краси нічого не залишилося. І від її, колись такого щасливого та безтурботного, життя теж.

І тоді на пам’ять прийшли її діти. Три дівчинки, немов янголята стояли поруч і дивилися, як вона збирається піти з дому.

– Мамо, а ти скоро прийдеш? – запитала Марійка, сама жвава з них.

– Так, чекайте!

– А ти купиш нам цукерків хоч трішки, мамо, будь ласка? – це запитала друга, Тетянка. Сором’язлива і ласкава.

А третя, найменша, Софійка, почувши про цукерки радісно зойкнула, стиснувши рученята.

Ось вони дивляться на неї, вірять, що вона принесе цукерки. Вірять, тому що вона мама, тому що вони її люблять.

А вона? Що вона наробила?

Як могла вона так вчинити тоді, адже жила хоч і не багато, але дуже щасливо? Їй що, важко було купити цукерок?

Ой, так, вона завтра ж купить їм цілий вагон цукерок! На всі гроші, що у неї залишилися, вона накупить цукерок, тільки б вони її дочекалися! Її маленькі дівчатка, її янголяточка!

Галина заснула щаслива, в очікуванні завтрашнього дня. Щасливого дня, в цьому вона була вже дуже впевнена.

Але новий день настав вже без неї.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *