– Доню! Скажи, а як мені прожити на пенсію? Якщо ти не будеш мені доnомагати, я тобі влаштую “солоgке життя”!

Минає третій рік, як я на пенсії. І чесно кажучи не думала, що буде так складно в плані грошей.

Коли працювала, то і копійку могла відкласти і внукам щось прикупити. Але зараз мені ніяка робота не мила, здоров’я підводить, живу одна. А від дітей допомоги не дочекаєшся.

Народила я сина та дочку. Вона давно свої долі влаштували. Чоловіка вже 10 рік як нема, хай з Богом спочиває.

А я ледь-ледь раду собі даю. Рахую кожну гривню, щоб мати за що їсти купити й оплатити комунальні. Грішити не хочу на дітей, інколи вони мені дають якусь копійку, але цього надто мало, щоб порівнювати з минулим життям.

Зрозуміла, що в мене одне життя і хочеться провести відведений мені час з гідністю. Стільки вклала у своїх дітей, освіта, репетитори, що вони тепер кар’єри збудували. А про рідну матір поки не нагадати навіть не подзвонять.

– Мамуль, справ по горло! Наступного тижня заїдемо до тебе! – з неділі до неділі повторювала дочка, поки я сама не збиралась і не приїжджала, щоб внуків побачити!

З сином гірша ситуація. Він давно виїхав і одружився з німкою. Там у низ робота, діти, сюди він приїжджає від сил раз у рік на Різдво. Але залишатись не буде. З ним ми взагалі не спілкуємось, не цікаво йому, як мати поживає чи їй всього вистачає. Раз вишле 100 євро і до побачення.

Я вирішила перестати просити в дітей фінансової допомоги. Хочете засуджуйте мене, хочете підтримуйте. Зараз розповім, що я утнула!

Коли приїхала до дочки вона за гроші ні слова, от і собі сиджу та й моменту чекаю. А мені якраз вітаміни виписали, недешеві.

Взяла одну з її карток і перекинула собі 2000 гривень. Подумала все одно не помітить, а мені на певний час цілком вистачить.

Наступного дня вона почала дзвонити до мене, як ніколи до того.

– Ти, що гроші в мене вкрала? – репетувала Олена.

– Так ти ж нічого не сказала! А взяла і перекинула собі гроші! Як грабіжниця, тихо і безслідно!

– Доню! Скажи, а як мені прожити на пенсію? Чи ти геть про матір турбуватися не будеш? Хоче і собі від дітей такої “подяки”?

Одним словом дочка більше зі мною не розмовляє, хоча це я могла образитись. Каже, щоб я навіть не приїжджала. А ви думаєте я вчинила настільки погано, що заслуговую такого ставлення?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!