– Де решта суми за квартиру, мамо? – На apмію nерерахувала. – Яка армія, коли у тебе онуки rолодні в темній хаті сидять?! Краще б генераmор нам купила

5 років тому мій чоловік відійшов на той світ. Тоді я й зрозуміла, що в Україні мені більше нічого робити. З дітьми я ніколи не була близькою, вважаю, що вони вже дорослі люди, які мають жити так, як вважають за потрібне. 

От і тепер не хотіла нав’язувати дітям свою компанію. Але й самій жити в порожній квартирі було несила — тут усе нагадувало про чоловіка. 

– Іванко, їдьмо зі мною до Португалії! Нові люди, красива природа, робота — бодай трохи відволічешся від своїх сумних думок. 

Я ні хвилини не думала — одразу погодилася. Думала, що за кордоном довго не затримаюся, але не так все сталося, як гадалося. Я закохалася в Лоренцо. 

У нас не просто роман — все дуже серйозно. Чоловік навіть готовий зробити мені пропозицію. А чому б ні? Мені всього лише 50 років — ще жити і бути! Рано себе ховати!

З дітьми зідзвонюємося дуже рідко, тому коли я побачила кілька пропущених дзвінків від доньки — дуже здивувалася. 

Маринка повідомила мені сумну новину: померла моя улюблена тітка Олена. У неї своїх дітей не було, тож я завжди про неї піклувалися. Щомісяця присилала їй по 200 євро з Португалії. Перед від’їздом домовилася з сусідкою, щоб та навідувалася до старенької, допомагала їй. 

От з вдячності тітка і переписала на мене свою трикімнатну квартиру. А що мені з нею робити?! Подумала трохи і вирішила продати. 

Приїхала в Україну, швидко оформила всі необхідні документи і отримала від покупців солідну суму. 

Купила 2 конвертики, поклала в них по 5000 євро і подарувала дітям. Решту — відправила на рахунки ЗСУ і різних волонтерських організацій. 

Ой, що тоді почалося! Син з донькою мені такий скандал влаштували, що й не описати. Звинуватили мене в скупості, в тому, що я погана матір і нікчемна бабуся. 

– Це неправда! Я ж з вами поділилася. Як ви можете так казати? 

– Поділилася?! А решту грошей де?! Кому віддала?

– Війна в країні! Треба армії помогти! 

– Яка армія, коли в тебе онуки голодні в темних хатах сидять. Ліпше би за ті гроші нам генератор купила!

Я була в шоці! І коли мої діти встигли так знахабніти?! Це ж мої гроші, можу ними розпоряджатися, як тільки захочу! 

Спершу трохи переживала через ту сварку з дітьми, а потім плюнула, махнула рукою і купила собі квиток до Португалії. 

Совість мене не мучить, я щаслива і вільна — це для мене головне!

Чи підтримуєте Ви Іванку? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com

Напишіть нам в коментарях у Facebook!