– Але в такому пансіонаті скажені ціни! За одну пенсію там не прожити! – А я продам свою квартиру! – з легкістю сказала Антоніна

– Я довго про це думала і таки наважуся втілити план в життя! – якось за чашкою кави почала свою розмову Антоніна – подруга моєї мами. – Зараз мені лише 60, я планую решту старості провести в будинку для людей похилого віку. Вже потрохи вибираю найкращий!

– Ти тільки уяви! Там за мною будуть доглядати в разі потреби, я не готуватиму, не прибиратиму ще й в місто вийти зможу. Звичайно я не поселюся в державний будинок, хочу приватний! З окремою кімнатою і всіма зручностями. А дочці до мене нема діла, навіть не дзвонить! Та і навіщо їй це знати?

– Але в такому пансіонаті скажені ціни! За одну лиш пенсію там не прожити!

– А я й не кажу, що платитиму пенсією! Я продам свою квартиру! Цього повинно вистачити!

Від слів подруги моя мама аж рота роззявила! Річ у тому, що в її подруги Антоніни були дуже заможні батьки. Вони свого часу купили ту квартиру, що майже в центрі міста за дуже великі гроші. З роками вона перейшла дочці у спадок.

Зараз жінка живе одна. Чоловіка вже 10 років як поховала, а її єдина дочка пішла з дому, коли мала 20 років. Антоніна все зробила у квартирі на свій лад: меблі, штори, тюлі, посуд. На столику на в’язаній серветці ваза, а в ній завжди свіжі квіти. 

– Ти зібралася квартиру продавати? А як же твоя Люся? А внуки?

– Я не вважаю за потрібне їй допомагати! Вона доросла і сама повинна дбати про себе і своїх дітей! Треба було швидше думати!

Доля Люсі склалась не найкращим чином. Мати не сильно її поважала, вважала, що дочка нічого великого у своєму житті не досягла, щоб їй допомагати. Люся вийшла заміж у 20 років і переїхала до чоловіка. Та їхнє життя не склалось. З народженням сина стосунки сильно зіпсувалися. І вони подали на розлучення.

Пізніше Люся переїхала на іншу квартиру, познайомилась ще з одним чоловіком. Між ними спалахнув роман. І вона завагітніла вдруге. Зараз дочка працює вчителькою, але коштів їй явно не вистачає, живе від зарплати до зарплати з двома дітьми на руках. 

– Але в неї ж нічого свого немає, навіть приписки! Ти її й внуків залишиш без даху над головою?

– Все одно я тебе не розумію! Я б зі своїми дітьми так не змогла! Знаючи, що в неї зараз таке непросте життя!

– Це – ти, а це – я! Я їй не потрібна! Ніхто зі своєю старістю не потрібен іншим.

– Ну про внуків хоч подумай! 

– А внуки що? Коли їх робили, то мого дозволу не питали! Я нікому нічого не зобов’язана! Живу як вважаю за потрібне і ні від кого не залежу! Не розумію чому всі починають мене переконувати залишити квартиру дочці.

Дивно моїй мамі з її подруги! Вона й подумати не могла, що Антоніна така непохитна у своїх рішеннях до найближчих людей. Якою б дочка не була у них ще зберігались якісь стосунки.

А ви за чию думку: Антоніни чи моєї мами?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!