– Або ви з татом звільняєте мені квартиру, або внуків не побачите! І взагалі – для кого я їх народжую?!

Коли ми з чоловіком дізналися про те, в нас буде третя дитина — не дуже зраділи такій новині. Звісно, діти — це квіти життя і все таке, але я уявлення не мала, як тіснитися з трьома чадами і чоловіком в однокімнатній квартирі. 

Якби ж то вона ще наша була, а то ж орендована! На власне житло ми з Андрієм так і не назбирали. Я постійно в декреті сиджу, а чоловік працює звичайним менеджером в магазині електрики. Самі розумієте, які там в нас можуть бути заробітки. 

Єдина надія була на наших батьків. Ми як-не-як їм стількох онуків подарували, мають же вони тепер хоч якось віддячити. Після першого сина чекали допомоги — не дочекалися, а після другого я взагалі на своїх свекрах хрест поставила. 

Анні Павлівні на сина взагалі плювати. Її хвилює тільки доля коханої донечки. В Соломії якісь проблеми зі здоров’ям — ніяк не може завагітніти от свекруха всі свої грошики в неї вкладає. 

Я все розумію, але ви мені вибачте, треба якось порівну дітей ділити! Хіба ні? 

Мої батьки, якщо чесно, теж нічим не кращі. Живуть собі в трикімнатній квартирі вдвох, горя не знають. Дають нам кожного місяця якусь копійку, кажуть: “Відкладайте собі на хату!”

Смішні якісь. Та хіба вагітна жінка з двома дітьми може на щось відкладати? Всі гроші йдуть на їжу або на новий одяг — сини ростуть, як на дріжджах. 

Цього разу вирішила наполягати на своєму до останнього. 

– Мамо, ви взагалі совість втратили? Невже не бачите, як ваша рідна дитина мучиться в тій тісній комірці? Вам в трикімнатних хоромах не зажирно? 

– Надійко, а що ж ти пропонуєш? Куди ми з батьком по-твоєму маємо подітися? 

– А дача для кого за містом стоїть?! 

– Та яка ж то дача? Халупа сільська. 

– Нічого! Дрів собі нарубаєте – і будете жити! 

Як їх не вмовляла – все марно. Нічого і чути не хочуть. 

Що тепер робити  – гадки не маю. Думаю собі так: якщо батьки не звільнять мені квартиру – не дозволю їм бачитися з онуками. А що? Хіба це справедливо – донька їм таких красивих онуків народила, намучилася, а вони як жили, так і житимуть собі далі? 

Так не буде. Хочете мене судіть, але я від свого рішення не відступлюся.

Чи підтримуєте ви рішення Надії? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!