– А ти, я так бачу, час дарма не гаєш, коли тата вдома нема? – Закрий рота! Тим паче, він тобі не повірить

Віка цілий день не могла зібратися – на уроках розсіяна, ледь не загубила книжку з літератури та на диктанті пропускала слово через слово. Ніяк з голови не йшла картина, як її мачуха привела додому молодого коханця. Вона не думала про контрольну роботу з біології, хімічні формули, а тільки про Олену. 

Вона була молодша від батька на 10 років. Мами Вікторії не стало давно, дівчинка майже її не пам’ятає. І коли тато сказав, що у Віки з’явиться нова мама – то дівчина повеселішала, думала, що дуже полюбить Олену, буде з нею товаришувати. Однак, жінка виявилася дуже дволикою та підлою. Біля батька завжди посміхалася, підлещувалася, а як він їхав на роботу – ставала жорстокою та агресивною. Постійно сварила Віку за будь-яку дрібницю. 

Останній урок української літератури скасували – вчителька захворіла. Тому Віка взяла сумку та почовгала у парк біля школи. Ніяк не хотіла йти додому. На передодні новорічних свят Василь Петрович поїхав у іншу область на конференцію. Сам не знав, наскільки часу вона затягнеться. І відстань між Чернівцями та Харковом дуже велика. 

– Не хвилюйся, доню, я скоро приїду. Може, тобі чогось такого цікавого та класного привезу з Харкова?

– Тату, не їдь. Я не хочу залишатися з Оленою. Вона мене не любить!

– Вікторіє, не вигадуй вже дурниці. Олена дуже добра та гарна жінка. 

Василь Петрович все думав, що донька так ревнує до нової жінки, тому не сприймав нарікання віки серйозно. А Олені це було тільки на руку. 

Декілька днів тому Віка приходить з репетиторства – а біля шафи чоловіча куртка та взуття. Олена ніжно обіймається з незнайомим чоловіком, на столі два келихи шампанського. 

– Ти що тут робиш?! – як фурія, налетіла Олена на пасербицю.

– Прийшла додому, я тут живу. А ти, я так бачу, час дарма не гаєш, коли тата вдома нема?

– Закрий рота. Тим паче, він тобі не повірить. А якщо хоча б слово дзвякнеш – обіцяю, я таке влаштую, що пекло для тебе раєм буде!

От Віка не знала, що робити. У неї на очах мачуха зраджує…Але як про це татові сказати? Вона ж не може розбити йому серце, бо знає, як тато кохає Олену. Та і чи повірить він їй, а не жінці? 

– О, привіт! – почула знайомий голос. Біля лавки стояв однокласник, Данило. 

– Здоров, – похнюплено відповіла Віка.

– Що ти тут забула? Уроки давно закінчилися.

– Просто вирішила прогулятися.

– Ага, з рюкзаком? У тебе щось трапилося? Я можу чимось допомогти? 

– Нє.

– А ти не голодна? Я якраз з тренування, так їсти хочу, страх просто! Тут є класна кафешка, я пригощаю. 

За вечерею Віка про все розповіла Данилові. І як її мачуха принижує вдома, як приводить коханця, як погрожувала їй.

– Ну і мегера вона в тебе. 

– І не кажи. Вже б краще ми удвох жили з татом. Але як сказати? Та вона мене у порошок зітре!

– Нічого, я щось придумаю. Ти ж списуєш у мене на контрольних, бо сама кажеш – я все знаю. От і зараз довірся мені, я точно знаю, як тобі зарадити.

Наступного ранку Віка знову прокинулася без настрою. Сама приготувала сніданок, попрасувала форму та зробила перекус до школи. Коли виходила з квартири – Олена солодко спала, що аж на весь поверх хропіла.

“Свиня ти, а не жінка” – крізь зуби тихо промовила Віка та зачинила двері. 

Весь день вона сиділа біля Данила, ні на крок не відходила. Відчувала у ньому якусь безпеку та підтримку. А ще, майже на кожному уроці запитувала “А ти точно допоможеш? А що ти зробив? Розкажи!”. Навіть вчителька робила зауваження та казала, що розсадить “солодку парочку”.

– Прийдеш додому – побачиш. Ну все, я на тренування. Як прийдеш додому – напиши чи зателефонуй, добре? – сказав Данило.

Віка не хотіла йти додому. Знову там буде Олена, знову чутиме докори та лайку. А раптом, там знову її коханець? Тремтячими руками дівчина відкрила двері та помітила..Татову сумку у прихожій.

– Забирайся геть! Бачити тебе не хочу! – кричав Василь Петрович зі спальні. 

Віка тихенько підійшла до дверей та заховалася за кутом. Олена зі сльозами на очах збирала валізи.

– Я все поясню, коханий це не те, що ти подумав! 

– Збирайся!

– Тату, що трапилося? 

– Це все ти винна! Васильку, вона мене ще з першого дня не полюбила. Хоче зараз зруйнувати нашу родину!

– Геть! І не смій навіть наближатися до Вікторії та пальцем її торкатися. Інакше я за себе не ручаюся. 

Через 10 хвилин всі речі Олеги зникли з квартири – вона забрала навіть зубну щітку, чашку та капці. 

– Віко.. Ти вибач, що я не дослухався до тебе. Старий, дурний, закоханий був. Вибач, – тихо сказав тато.

– Нічого, все добре. Головне, що вона зникла з нашого життя, – посміхнулася дівчина.

Віці не терпілося зранку запитати Данила – а чи це не його рук справа? 

– Так, це я зробив. Зламав сторінку твоєї мачухи у Фейсбуці. Там знайшов переписку з її коханцем. А далі все просто – надіслав твоє татові анонімці листи. Купив ще нову сімкартку та зателефонував до твого тата, представився коханцем Олени і таке розказав.

– Що? Що? 

– Що жити без Олени не можу, що хочу зробити їм пропозицію. І хочу, аби вони розійшлися.

– Ну ти просто Ромео-фантазер!

– Так. Тепер ти спокійна?

***

Ось так я зрозуміла, що Данило – це моя доля. Ми одружені вже 10 років, маємо двох діток. І досі згадуємо цю історію – як він врятував мене від поганої мачухи. Щаслива, що у мене є такий чоловік…

Напишіть нам в коментарях у Facebook!