31 числа я не витримала і запитала чоловіка, де його зарплата. Мені вже набридло, що він живе за мій рахунок

араз я просто в безвихідній ситуації. 4 роки тому я вийшла заміж за Сергія й увесь цей час його утримувала я. Тоді мені здавалося, що з часом ситуація зміниться, проте цього не сталося. Тепер я просто не знаю, що мені робити. 

Сергій вже був одружений й від минулого шлюбу в нього навіть народилася донька. Власного житла у них тоді не було, тому доводилося багато та важко працювати, аби заплатити за квартиру та просто вижити. Вже через декілька років такий спосіб життя набрид всім й вони розлучилися. Мій чоловік переїхав до своїх батьків. Коли я з ним познайомилася, то майже увесь свій час він проводив у друзів, або знайомих. 

Через деякий час після нашого знайомства його батьки придбали собі іншу квартиру, але не прописали там жодного з синів. Його менший брат проживав у квартирі своєї дружини, яка відразу його прописала, а Сергій після весілля переїхав до мене. Звичайно, я теж його приписала в себе. Але хочу сказати зразу, він з тих людей, які взагалі не вміють визнавати свої помилки та поразки. Завжди у всьому винен хтось інший. В нашому випадку – я. 

Зараз він працює менеджером з продажів. Я розумію, робота у нього важка, постійно потрібно спілкуватися з людьми та не завжди з простими. Він повертається з роботи дуже роздратований й потім виливає всю свою злість на мене. Якось я просто сиділа й дивилася на нього, а він каже: “Чого дивишся?”. А я ж просто скучила…

За фінанси взагалі нема чого розповісти. За комунальні послуги та продукти плачу я, вдягаю нас я, а він каже, що свою зарплату відкладає нам на будинок. Спочатку я в це вірила, а тепер сумніваюсь, що колись взагалі його побачу. У важкі моменти він просто збирає речі та повертається до батьків. Я потім йду до нього та прошу повернутися й так трапляється постійно….

Нещодавно мені це все набридло і я попросила у нього грошей, аби заплатити за газ. Він пообіцяв, що оплатить, але не зробив цього. А коли я нагадала йому, він просто розізлився, зібрав речі та пішов до батьків. Я вже почала дуже сумувати, навіть хотіла дзвонити йому, але розумію, що він тільки цього й чекає. Не знаю, що робити далі.

Що ви порадите?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!