Смерека

Тут цікаво

Uncategorized

Я nослала далеко та надовrо свою свекруху. Бо зрозуміла, яка вона дволuка людина.

На вихідних у нас є “традиція” – їздити до свекрухи на дачу. Там у неї багацько грядок полуниці, помідорів, теплиці з огірками, кабачками. Роботи море і вона сама не справується. 

І замість того, аби спокійно відпочити у суботу, провести час з родиною та виспатися, ми з чоловіком рано-ранесенько їхали на дачу. Стояли там навкарачки біля тих грядок, пололи, сапали, возили бур’яни, удобряли. Діти також не мали права байдикувати. Замість гри в м’яча з сусідськими дітками, наші сини викорчовували траву з бруківки чи збирали яблука. 

Минулої суботи ми натрудилися так, що я не могла навіть стояти. Ввечері на дачу приїхав молодший син Ольга Василівни, Мишко. Однак, він тільки привітався та зайшов до хати. Я тоді хотіла помити руки від землі. Дивлюся на свій манікюр та ледь не плачу. Ще декілька днів тому він був такий красивий, заплатила за нього 500 гривень. А після городу таке враження, що його не було. 

Вхід до ванни був попри кухню. Двері тоді були не зачинені до кінця. Я проходжу повз і чую:

– Сину, бери. То будеш мати на машину. А якщо треба ще – я додам. 

– Мамо, я ще наступного тижня до тебе заїду. Ліна просила взяти полуницю

– Добре, я скажу Наталці, аби нарвала вам відро.

Мене це дуже обурило. Адже молодший син Міша нам ніколи нічим не допомагав. А тут ще просить, аби я йому полуниці нарвала. 

Як виявилося потім, Міша взяв у кредит дуже дорогу машину. І зараз не має стільки грошей, аби виплатити борги. Тому прибіг до своєї матусі під спідничку скаржитися. А пані Ольга добра душа, подарувала йому 50 тисяч гривень.

Я підійшла до чоловіка і все розповіла. Це так розлютило Артура, що він посеред городу кинув сапку та пішов додому:

– Мамо, то правда? Ти дала йому гроші?

– Які гроші? А, ті? Та нехай бере, мені не шкода.

– То для Міші все, а нам дуля з маком? 

– Так чекай, Міша молодший, а ти старший. Я повинна йому допомагати. 

Я тоді ще такого злого Артура не бачила. Чоловік взяв мене за руку, покликав дітей з саду. Ми навіть не переодягалися з хатнього одягу, одразу в брудному взутті та рукавичках сіли в машину. 

Минув тиждень. Свекруха в п’яницю зателефонувала та попросила нас приїхати на дачу. Треба на літню терасу меблі винести та все до ладу привести. 

– А чого ти Мішу не попросиш? – з сарказмом запитує Міша. 

– Так він зайнятий, на день народження йде. І припини рахуватися з братом! 

– Мамо, а ти припини нас так сама рівняти. Йому 50 тисяч, а нам нічого? Все, ми більше не твоя прислуга, проси Мішу та його жінку працювати на городі, як ті коні. 

Закінчилася ця історія стандартно – свекруха образилася, іншим родичам на нас пожалілася. Ну а мені та Артурові її скарги знаєте.. Ну до того місця, яким я сиджу на унітазі. Краще ми в суботу до обіду будемо спати, ніж їй прислуговувати. 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!