Я люблю свою невістку, але нещодавно побачила у неї річ, яка мене дуже засмутила

Я чула багато історій про горе-невісток. Всі мої подруги обожнювали обмивати кісточки молодим дівчатам. Вважали, що ніхто не гідний їх синочків. Мені було аж гидко таке слухати. Тому коли у мене народився Петрик, то пообіцяла собі, що буду найкращою свекрухою у світі. Прийму в сім’ю дівчину, як рідну донечку. 

Я дуже люблю Олю, завжди допомагаю їй у господарстві та з онучком. І не пхаю носа у молоду родину зі своїми порадами. Ну так, бувало, що не могли знайти спільної мови, але то звичайні побутові речі. Не варто через це руйнувати стосунки. Я була щаслива, що у сина з’явилася така хороша жінка. Тим паче, що Петро – моя єдина дитина. 

Я знаю, що в Олі дуже складні стосунки з батьками, вони майже не спілкуються. Я не хочу порпатися у чужій білизні, тому ніколи першою не розпитувала її за дитинство. Вона дуже красива, смачно готує, вдома завжди чисто. Школу закінчила із золотою медаллю, в університеті отримала червоний диплом з відзнакою. 

Однак, зараз я взагалі вагаюся  – а чи дійсно Оля така хороша? Просто минулого тижня вона приходила з Петром до мене у гості. Я спекла тортик, пригостила дітей смачним чаєм, ми сіли за стіл. І тут помітила у невістки годинник. Золотий, старовинний, на тоненькому ремінці. Однак, саме цей годинник у мене зник місць тому, якраз після візиту Олі.

Спершу я подумала, що мені просто привиділося. Не у мене єдиної на світі є годинник. Але цю річ мені колись подарувала покійна бабуся, фірма “Чайка”, виловлений ще за часів Союзу. У магазині рідко побачиш такий аксесуар. Я думала, що загубила його чи випадково викинула, коли прибирала вдома. А він так виблискував та красувався на руці в Олечки.

Я не наважилася розпитати за годинник в невістки. Якось соромно стало та ніяково. А що я мала сказати? Звинувачувати її у крадіжці? Так вона потім не захоче навіть поріг моєї квартири переступити. А, можливо, треба синові “легко” натякнути?

Чесно, якби Оля мене попросила віддати годинник, то я б з радістю його подарувала. Мені для неї нічого не шкода. Але зараз не можу спокійно спати – невже моя невістка крадійка? Подругам я, звісно, про свої підозри не розповідала. Не вистачало ще пліток у стилі “а ми тобі казали!”. Ні, це моя особиста справа. 

Можливо, це я така неуважна? Одягла годинник до Олечки в гості і там залишила. 

Словом, вже тиждень ніяк не можу почати розмову. Ось налаштуюся, підійду до дівчини – і дар мови одразу зникає. Чесно кажучи, не хочу, щоб мій онук “перейняв” таку погану звичку від матусі. А ким він виросте? 

Порадьте, будь ласка, що мені робити у такій ситуації. Не хочу через таку дрібницю псувати стосунки з невісткою…

Варто все-таки поговорити з невісткою чи забути про цей випадок? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!