16 Жовтня, 2021
Якось я не витримала і поскаржилася свекрусі на її сина. Вона, як жінка, мене прекрасно зрозуміла, але попросила не поспішати розходитися. «Дай йому другий шанс» – сказала свекруха. А я відчуваю, що так далі тривати не може

Якось я не витримала і поскаржилася свекрусі на її сина. Вона, як жінка, мене прекрасно зрозуміла, але попросила не поспішати розходитися. «Дай йому другий шанс» – сказала свекруха. А я відчуваю, що так далі тривати не може

З чоловіком ми живемо вже п’ятнадцять років, але останнім часом я втомилася. Вся справа в тому, що зараз все на мені – і чоловік, і діти, і дім, і робота. Думала, це тимчасово, але бачу, з кожним днем стає лише гірше. Я вже навіть думаю про розлучення, але свекруха благає мене не кидати її сина.

У Василя почалася криза середнього віку, він вже більше року шкодує себе і безвилазно сидить удома. Перші 6-7 місяців я намагалася підтримувати його, тому і взяла всі фінансові питання сім’ї на себе. Але я ж не можу вічно працювати. Будинок і діти на мені, а від чоловіка допомоги не дочекаєшся.

Останній рік свого життя пам’ятаю себе вічно завантаженою справами сім’ї. Я взагалі не розумію, як я все це витримала. Раніше все було по-іншому. Ми з чоловіком після узаконення стосунків взяли квартиру в кредит і відразу ж переїхали в неї жити. Через рік на світ з’явилася донечка, а слідом за нею, через рік, і синочок. Чоловік займав високооплачувану посаду в одній великій фірмі. Тому ми думали, що борг за покупку житла виплатимо в найближчі 5 років.

Але сталося непередбачуване – чоловік захворів, у нього почав падати зір, після чого лікарі заборонили йому довго перебувати за монітором комп’ютера. Так як Василь працював проектувальником, йому довелося піти з роботи. А разом з тим, у чоловіка почалася криза середнього віку. Він нічого не хотів робити, лежав на дивані і дивився в одну точку. У підсумку наша сім’я втратила годувальника і все матеріальне забезпечення сім’ї лягло на мої плечі.

Мій графік сильно змінився. Вранці сама збирала дітей в школу, відводила їх на заняття і бігла бігом на роботу. Тоді треба було кинутися по магазинах за продуктами і поспішати додому, де мене чекали приготування вечері, прання, прибирання, прасування і виховання дітей. Крім усього переліку домашніх справ мені потрібно було приділити увагу коханому чоловікові. Я розуміла, що без моєї підтримки він не вилізе з цього стану. Чоловік вважав себе тягарем для нас, так як перестав приносити гроші в сім’ю. Ось у нього і опустилися руки. На себе у мене часу взагалі не залишалося. Близько 12 години ночі я просто падала на ліжко обличчям в подушку і миттю засипала. У такому ритмі пройшли пів року мого життя.

Усі лікарі казали, що з чоловіком все гаразд, я почала підозрювати, що його криза переросла в звичайну лінь. Він просто перестав цікавитися життям, своїми дітьми і мною. Те, що я працюю, як проклята, його не цікавить. Шукати відповідну для себе роботу чоловік не хоче, так як вважає себе ні до чого не придатним. Йому подобається сидіти цілими днями вдома, нічого не робити і просто жаліти себе.

Я ж втомилася бути у нього прислугою. Мовчки виконувати всі його забаганки вже немає сил. Тому я не витримала і поскаржилася свекрусі на її сина. Вона як жінка мене прекрасно зрозуміла, але попросила не поспішати розходитися. «Дай йому другий шанс. Може допомогти моєму синові з пошуком роботи? Тоді він відчує свою потрібність і знову стане люблячим чоловіком» – сказала свекруха.

Я пошкодувала свекруху, адже за ці роки у нас з нею склалися гарні відносини. Тому пообіцяла їй, що ще трохи почекаю. А самій стало так прикро. Чому мене ніхто не шкодує? Всі тільки й твердять про те, який бідний і нещасний мій чоловік. А то, що я є і я не прислуга про це вже всі забули.

Мені теж шкода чоловіка, але я так більше не можу. Василю лише сорок років, а він поводить себе, як пенсіонер. Найголовніше, що він нічого не хоче змінювати в своєму житті. А я вже не витримую в такому шаленому ритмі, хочеться бути жінкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *