– Як ти це витримуєш? – Всі дивуються довкола. Знають, моя свекруха – справжня відьма! Її навіть сусіди уникають

Я не знаю, як мені так “пощастило”, але я вийшла заміж за чоловіка, мама якого справжня Мегера. Насправді я просто не розуміла, на що підписуюсь. 

Ми з Дмитром познайомились випадково в автобусі. Він жив в сусідньому селі. Ми почали спілкуватися, щовечора він приїжджав. Згодом зробив пропозицію. Тоді моя подруга Настя зауважила:

 – Ти знаєш, а моя баба сусідка твого Дмитра. Так от вона каже, що цей хлопець ніколи не одружиться через свою неньку. Та страшна жінка з усім селом пересварилась, ніхто не хоче її невісткою бути.

 – І що тепер? І мені Дмитра покинути?

 – Ой, не знаю. Але думай добре.

Тієї ночі я не спала, адже було дуже прикро. Кохала я Дмитра і мріяла з ним бути. Саме тому врешті й погодилась за нього вийти. До слова, перше знайомство зі свекрухою пройшло досить добре. Я навіть подумала, що то люди злі, вигадують всілякі побрехеньки про нормальну жінку.

Після весілля я переїхала до Дмитра. У його батьків був досить великий будинок, нам виділили дві кімнати. І ось уявіть, ранок першого дня. Раптом в нашу спальню залітає свекруха і кричить:

 – Годі вже спати! Бігом до роботи!

Я так налякалася, що й не знаю, як взагалі вдягнулася. Вибігла надвір, де мене відразу ж направили до худоби. І так за увесь день я навіть не присіла. Все копала, сапала, полола, прибирала, готувала. Час від часу мама Дмитра приходила і на мене кричала:

 – Хто тебе вчив так готувати. Нікуди не годиться. Йди свиням вилий і наново вари.

І так було щодня. Батьки чоловіка мали велике господарство, город, три корови, свині. Щотижня їхали на ринок у районний центр й  там продавали. Згодом мені повідомили:

 – Ти будеш продавати у вихідні дні. Бо я вже стара, в тебе краще купуватимуть. 

Відтоді я з важкими торбами їхала до райцентру. Якщо розпродати все не вдавалось – звинувачували мене. І це разом з тим, що грошей я ніколи за роботу не отримувала. Усе до копійки свекруха забирала і ховала. Згодом я дізналась, що вона хоче дочці квартиру в місті купити. От для чого ми гаруємо. Одного разу я сказала чоловікові:

 – Дмитре, краще я на роботу вийду, хоч гроші будуть. 

 – Ти що не розумієш, ми працюємо заради сім’ї, у нас є житло, гарна їжа. А якщо тобі щось треба – просто скажи.

То я й написала список усього, що мені треба, всілякі там жіночі дрібнички. Принесла його свекрусі. Вона взяла ручку і каже:

 – Це тобі в селі не треба, це теж зайве. От я мила голову яйцями завжди. Нащо той шампунь?! – вона викреслювала рядок за рядком. А в мене складалось враження, що я не доросла людина, а школярка, ще й живу в часи середньовіччя.

Засмучена я сказала, що маю поїхати до батьків. Сама ж ще до подруги завітала. Розповіла їй усе, поскаржилась.

 – Як ти все це витримуєш? І головне нащо?

 – А як же, я ж Дмитра кохаю.

 – І що, тобі це кохання допомогло?

Я не знала, що казати. Шкода було себе. Приїхала додому і відразу наштовхнулась на свекруху:

 – Де ти вештаєшся? Роботи повно!

 – Набридло мені все це. Я доросла людина. Якщо не дасте мені спокій – я піду від Дмитра, ви йому життя руйнуєте.

 – Як ти смієш зі мною так говорити?

Я пішла, а вона ще довго кричала. На вечір сказала Дмитрові, що більше так не можу.

Порадьте, як мені бути? Може дійсно розлучитися?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!