«Я знала, які очі будуть у наших дітей… Тепер я сиджу поряд з мepтвим чоловіком. Я вдова в свої 25, клята росія»

Офіцер Віктор Сушков загинув, захищаючи Україну від російських окупантів. Його дружина, журналістка «Обозревателя» Ірина Сушкова, залишилася вдовою у 25 років. Проникливий пост про чоловіка Ірина написала на своїй сторінці у Facebook:

«Я зараз напишу найстрашніші слова у своєму житті. Напишу російською, останній раз, тому що нею я говорила тільки з тобою. Не писати не можу, я хочу, щоби весь світ кричав, яким ти був. І без тебе я вмію лише одне — писати.

Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Моє життя лежить поряд зі мною в закритій труні. Моє життя, яке витирало мені сльози і говорило, що ніколи не залишить. Яке всю ніч гладило мене, коли було погано. Яке хвалилося мною на кожному кроці. А я хвалилася тобою. І дякувала Богові, що ти такий є. Мене начебто більше не існує.

Я не знаю більш чистої, доброї і гідної Людини. Ти був найкращим у всьому. Не тому, що мій. Так і було, у тебе все виходило. Тебе скрізь цінували.

Мені дзвоном у вухах стоять усі твої слова. Тільки ласкаві, інших ти не говорив жодного разу. Якщо в нас вдома з’являлося щось класне, ти в той же момент говорив, з ким ми поділимося. Якщо щось траплялося, я трималася лише через тебе. Одного «ззаю!» вистачало, щоб стояла по струнці смирно.

Ти летів зі служби додому з повними кишенями шоколадок, щоб я не сумувала. А все, що брав із собою, завжди роздавав похвалитися, як я готую. Ти ніколи нічого не боявся, жодного разу. Ти сяяв усмішкою щодня, навіть якщо все було погано. «Я тепло одягнений і добре їм», — на всі випадки життя. Ти будував плани на рік уперед, коли ми поїдемо до батьків. «Я тобі хоч раз у чомусь відмовляв?» — відповів ти на всі мої найдурніші дурниці. «От я тебе підлікую і все точно буде добре, нам ще дітей народжувати», «Яка робота, головне, щоб ти була здорова та щаслива», «Хочу собі таку маленьку дівчинку», — казав ти кожний божий день.

І завжди допомагав, я могла просити будь-що. «Ти що, командирка?» — жартував ти з хитрою усмішкою. «Гірше, — говорила я, — я дружина командира» , — і цілувала в ніс.

Я могла тобі розповісти те, що не кажуть нікому і ніколи, а ти завжди розумів.

Після весілля до серця біля мого контакту ти додав будиночок і сказав: «Тепер ти — назавжди мій дім».

Я знала, якими ми нестерпними будемо в старості («ззззаю, знову сковорідка не на своєму місці», «зззаю, зззаю, хто пив каву і капсулу не дістав»), я знала, які очі будуть у наших дітей. Я давно вигадала, що дарувати тобі на першу річницю весілля. А вибирати довелося вінок на могилу. В останній розмові ти сказав, що охороняєш мій сон. Тепер я охороняю твій до кінця свого життя.

Ти офіцер із таким внутрішнім кодексом честі, що цим сукам і не снилося. Ти моє серце! Ти моя душа! Був і будеш. Я безмірно тебе люблю і пишаюся.

Я проклинаю цих фашистів за тебе, рідний, за наших з тобою ненароджених дітей, за вкрадене життя, твоє та моє.

Я сиджу поруч із мертвим чоловіком. Я вдова в 25. Моє життя вкрали нелюди. Моє життя вкрала е*уча росія”, — написала Ірина.